«Кінороби» – громадська організація, яка об’єднує любителів та професіоналів у царині відео та кіно з метою створення кіновиробничої екосистеми та інфраструктури. «Кінороби» ставлять перед собою завдання допомагати відновити виробництво кіно в Україні та Івано-Франківську, щоб позитивно впливати на економіку, рівень культури та суспільну думку. «Галицький кореспондент» розмовляє з Сергієм Караванцем, продюсером «Кіноробів».

– Чому саме кіно, як ти прийшов у цей жанр?

Я один із тих, кому не так пощастило мати чітку мету з дитинства чи хоча б зі студентських років, тому рухався за принципом «ой, а що там таке?!». Таким чином, перебрав багато різних напрямків: від маркетингу в роздрібній торгівлі до виробництва своєї сувенірки, і від ІТ та стартапів до спортивних івентів. І коли врешті-решт зупинився та почав оглядатися, то зрозумів одну річ: найбільше з усього мене вставляло робити відеорекламу чи інший відеоконтент у контексті всіх проектів. Пригадалася також дитяча мрія бути актором. Цього було достатньо, щоб зародився імпульс, який спричинив розкопки в цьому напрямку.

– «Кінороби» – що це таке, можна детальніше?

Це громадська організація, метою якої є створення умов для зйомок кіно в місті та області. Це складний та дуже довгий шлях. Бо кіно – це не просто взяв і зняв. Щоб воно було класним, мають бути функціонально сильні люди. Наприклад, сценаристи, актори, режисер та інші. Щоб були сильні люди, їх треба навчати та давати практику. Щоб це було фінансового успішним, потрібне повернення коштів від вкладення врешті-решт. Бо одноразову акцію якимись надзусиллями можна провести, але це буде якийсь акт мазохізму та самолюбування. Щоб це було сталим, має існувати екосистема, інфраструктура та економіка в цьому всьому.

– Ви говорите, що ваша мета – створити кіновиробничу екосистему та інфраструктуру для зйомок українського та іноземного кіно в Карпатах. Що мається на увазі під терміном «виробнича екосистема»?

Ну, дивіться, приблизно так. Мають бути акторські школи, щоб було з кого вибирати. Мають бути досвідчені режисери, оперпости. Мають бути якісь продюсерські центри чи кіностудії, куди можна прийти зі сценарієм, фестивалі, де презентуються класні фільми чи нові таланти і т.д. Тобто тут треба підсилювати те, що вже є в Україні, і також створювати з нуля цілу систему взаємозв’язків між організаціями. Тільки при такій взаємодії наш сценарій розвитку кіно може бути можливим.

– Наскільки великий потенціал Франківська в кадрах для кінобізнесу? Є цікаві люди, цікаві роботи? Поки що ззовні цього не дуже помітно.

Тут треба розглядати, мені здається, так: ринок збуту, людські ресурси/інтелект, ну, і гроші. Збут, якщо ми говоримо тільки про Івано-Франківськ, – його просто немає. Якщо ж виробляти тут, а збувати кудись на захід чи схід, то він дуже великий.

Та тут ми переходимо до наступної частини: а наскільки продукт класний, щоб його захотіли дивитися? Ось тут і треба розглядати людський потенціал. З цим, мені здається, трохи простіше, бо прокачати людей-фільммейкерів можна. Цим ми і почали займатися.

Ну, й гроші: де взяти гроші для інвестування у це все? Гроші завжди є. Питання в окупності.

– Ви об’єднуєте ентузіастів кіно у місті. Чого від них очікувати? Чи бачиш ти перед собою майбутніх Фелліні і Годарів? Якщо так, розкажи про найцікавіших.

Чесно, ще не дуже бачу. Точніше, побачив лиш одного. Робив трешуватеньке таке, зате дуже оригінальне та сміливе. Та це нормально, бо освіти у нього немає. Але ми лиш почали,  якихось півроку. Впевнений, що вони з’являться. Як було написано в одній древній книзі, «побудуй – і вони прийдуть».

– Чи є якісь творчі зв’язки з професійними кіномитцями?

Починають зав’язуватися. Ми долучаємо таких профі під кожен проект, який робимо. Таким чином вчимося самі, допомагаємо в розвитку іншим і збільшуємо ймовірність кращого результату на виході. Майже під кожен проект відгукуються професіонали, які допомагають з вишколом учасникам нашої спільноти. Без вже набутого досвіду ми не можемо рухатися вперед.

– Ти ще займаєшся і відеорекламою. Що можеш сказати про цей ринок тут і про рівень замовників? Наскільки вдається просувати передові кіноідеї в цьому середовищі?

В цілому ми лиш почали проникати на рекламний ринок. Відзняли вже (чи лише) чотири реклами за два місяці. Результати в замовників від наших відеореклам вже є добрі, це ми знаємо. І разом з таким позитивом все ж ринок дуже і дуже малий і багато в чому понищений через людей, які мають камеру і готові знімати за 200 баксів. В результаті виходить те, що ми бачимо на міських екранах: слабка режисура, відсутність оригінальної ідеї та маркетингової складової ролика, погана звукорежисура, недопрацювання з акторами, і ще можна перелічувати багато.

Та, з іншого боку, абсолютна більшість бізнесу не розуміє, за що платити більше 200 баксів, бо «це ніби взяти камеру та познімати». Ось ми кожному, з ким спілкуємося, і намагаємося донести, що тут треба придумати оригінальну ідею (креативний менеджер/директор), написати класний текст (копірайтер), залучити режисера, який це все поставить на відео, оператора-постановника, який це переведе в правильну картинку, звукача, який пропрацює звук, маркетолога, який вникне та вивчить питання з точки зору бізнесу, підібрати акторів (кастинг), гримера, світлячка та освітлювальну техніку – і це база. Інакше вийде черговий ролик, який ніхто ніколи не захоче поширити на своїй сторінці.

Також у більшості місцевого бізнесу є проблеми з відділом маркетингу чи бодай з маркетологом, який розуміє, де цю рекламу поширювати, хто цільова аудиторія та клієнт, яка унікальна торгова пропозиція тощо. Ось і виходить, що реклама не приносить жодної користі, бо зроблена погано з усіх точок зору. Тому ми максимально глибоко вникаємо в завдання, щоб дійсно допомогти бізнесам. А про передові ідеї давай поговоримо трохи згодом.

– Кожен, хто займається цим жанром, має амбіції «червоної каннської доріжки». Які твої мрії та амбіції у зв’язку з цим?

Аналогічні (посміхається). Я взагалі за все хороше і проти всього поганого. Хочу створювати класні захопливі історії, які допоможуть глядачам задуматися, зрозуміти та відчути певні ідеї та посили. Хочу зніматися в крутих проектах та знімати власні продукти і водночас допомагати однодумцям рости, щоб разом створювати ліс, а не бути деревом у полі.

– У групі «Кінороби» ви ще займаєтесь кінопросвітництвом. Які останні фільми ти би порадив читачам газети і чому?

Я особисто обожнюю Дені Вільньова, Тарантіно, Мартіна Скорсезе та Коенів. Ось їх всіх раджу дивитися. А щодо серіалу, то це, звісно, «Справжній детектив». Це п’ятірка за всіма пунктами!

– Здавалося б, маючи смартфон, зараз творити геніальні речі може кожен. Чому цього ніде не видно у місті і чи є такі таланти?

А я де знаю! Може, то як в анекдоті: «А шо, можна було?». Ми й починаємо долати інерцію, заводячи у Франківськ нові знання, та соціалізуємо ідею зйомок як щось доступне, а не зовсім квантову фізику.

– Недавно ви організовували у місті фестиваль кінорімейків. Розкажи, як це було і які висновки з цієї події ви зробили для себе?

Динаміка зростання кількості учасників є. Глядачі вже потроху стають готові платити за таку подію. Весь зал заповнили, і це добрий сигнал. Відсоток команд, які повертаються до участі, з сезону в сезон зростає. Тобто треба копати далі, ще більше дивувати, давати більше освіти у зйомках, рухатися в площину якості і створювати нові неочікувані формати, від яких йойкнуть. Якщо резюмувати, то інтерес до соціального кіно є.

– Попри Довженка, Параджанова, традиції українського поетичного кіно і ще декількох кіномайстрів Україну навряд чи можна назвати кінодержавою на сьогодні. В чому причина, крім фінансів? Румунія, наприклад, теж небагата держава, але феномен румунського кіно відомий усьому світу…

Я би теж повернувся до цього питання за якийсь час.

– Назви п’ятірку фільмів, які ти можеш переглядати все життя, і поясни, через що?

Це «Володар перстнів», «Великий Лебовські», «Термінатор-2», «Падіння Чорного Яструба», «Дзеркало» (Тарковського). Це не топ-топ, бо картин, які я буду дивитися все життя, багато. Але якщо перші чотири – це емоції, розваги, вивчення персонажів, сторітелінг, захват, то «Дзеркало» – щоразу для мене це інтелектуальна дуель з Тарковським. Він у мене викликає щось зовсім інше, яке я вже за три перегляди не можу осягнути, але після кожного перегляду я знаю, що буде наступний.

– Міг би ти спрогнозувати тенденції майбутнього в кіножанрі: куди і як буде розвиватись кіно?

Важко це зробити, але спробую. Думаю, що це буде стик VR-технологій та ігор. Це буде кіно, реальність якого буде дещо змінюватися залежно від дій глядача. На глядача реагуватимуть актори, персонажі, він зможе впливати на світ, що його оточує. Навряд чи це будуть VR-окуляри, бо це черговий бар’єр. Думаю, що за умови спрощення технології і перенесення трансляції на контактну лінзу шанси на успіх значно зростуть.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ