Режисер: Джеймс Понсольдт

Мей, молода амбітна дівчина з консервативними поглядами на дозвілля і приватність отримує «пропозицію, від якої не можна відмовитися» – її запросили на співбесіду у велику інноваційну компанію, відому найпередовішими технологіями і новаторськими рішеннями у сфері IT. Мей отримує скромну посаду і масу привілеїв: їй доступні найсучасніші гаджети, медична страховка, цікавий відпочинок і вишукані культурні розваги. Але дівчина вважає за краще продовжувати свій звичний усамітнений спосіб життя, що незабаром стає предметом зацікавлення боса компанії «Сфера» Еймона Бейлі.

Дар переконання мільярдера змушує Мей перетворити своє життя на відкриту книгу – завдяки камерам і мікрофонам за нею спостерігають мільйони користувачів соцмереж. Але чи настільки добра ця повна відкритість? Чи не небезпечна вона для Мей і її близьких? І чи не приховують яскраві промені прожекторів, спрямовані на фігуру на сцені, щось лихе, що ховається за лаштунками?

Вся історія людства – це історія набування страхів і їх подолання. На різних етапах люди боялися темряви і у відповідь приборкували вогонь, відступали перед дикими звірами, але вчилися полюванню і військовому ремеслу, прогиналися під тягарем хвороб і вивчали медицину, схилялися перед безкрайніми просторами всесвіту, але вперто йшли туди, де нога людини ще не ступала. Страхи змінювалися, але незмінним залишалося прагнення людини перетворити їх у пережиток минулого. За минуле століття людина встигла подолати страх перед електрикою, автомобілем, літаком, атомною енергетикою, генною інженерією та десятки інших – це і називається прогресом.

Тепер же страшилка номер один – тотальне стеження всіх за всіма. Страх перед соціальними мережами і тотальним контролем – головна проблема «Сфери», нового трилера за участю Емми Уотсон і Тома Хенкса. Кіно – мистецтво неспішне, і актуальність для нього часто виявляється проблемою: потрібно бути справжнім генієм, щоб фільмом, який готується і знімається два-три роки, яскраво заявити про себе, запам’ятатися, стати рупором епохи. Зазвичай це вдається не настільки вправно: як генерали завжди готуються до війни минулої, так і в кіно вирішення найчастіше знаходять проблеми вчорашнього і позавчорашнього дня.

Втім, обивателеві більшого й не потрібно – тими ж соцмережами, алгоритмами розпізнавання, засобами контролю і способами отримати користь із маси зібраних даних цікавиться крихітний відсоток людей, решта всерйоз сприймають як загрозу пости в Інстаграмі і котиків у Твіттері, при цьому без найменшого сумніву вказуючи персональні дані в профілі Однокласників. Чи варто боятися «відповіді», реакції зловмисників на те, що ви занадто багато, свідомо чи мимоволі, розповідаєте про себе в Інтернеті? Так, безумовно, обережність ніколи не зашкодить. Але автори «Сфери» нав’язують страх сильніше від вкрадених цифр із кредитки, відео з хмарного сховища або таємного листування з колишнім – у фільмі обов’язково хтось повинен зійти з розуму від параної, хтось помре від переслідувань, а з наївної дівчини з нетривіальним хобі обов’язково вийде злісна самозакохана стримерка.

Виглядає це комічно, а кіно більше нагадує «страшилку» для дітей і бабусь, а не серйозний трилер. І річ не тільки в паперовому сюжеті про злобного «цукерджобса», який мріє всіх зареєструвати у своїй соцмережі, щоб потім спостерігати за кожним через міні-камеру. Біда «Сфери» в тотальній нудьзі, яку випромінюють усі, хто залучений в картині. Нудно сценаристові, нудно режисерові Джеймсу Понсольдту – йому нічого сказати, а переживання за героїв у ньому не відчувається ні на йоту. Нудно Тому Хенксу, який почав штампувати одинакові образи зі швидкістю якогось Еріка Робертса або Тома Сайзмора. Нудно навіть Уотсон, яка увірувала в те, що вона велика актриса, у якої хакери крадуть фотки, а тому їй досить просто стояти на сцені і мляво жестикулювати. Але найнудніше – глядачеві. Якщо при перегляді фільму про шкоду гаджетів і небезпеки соцмереж через десять хвилин після початку нестерпно хочеться уткнути ніс у смартфон і змінити обличчя Хенкса, Уотсон і Гіллан на фотографії пиріжків і капкейків у найбільш похмурому б’юті-блозі, то авторам «Сфери» сміливо можна видавати приз. Поїздку в село, кудись у район між Городенкою і Тлумачем, там їх точно Цукерберг не наздожене. А наздожене – вважатиме за краще проковтнути всі свої розробки у сфері цілодобового стеження за нікому не цікавими персонами.

ФЕЛІНСЬКИЙ