Бачили у середмісті Франківська просто на бруківці розкладені професійні телескопи? І кількох астрономів-аматорів, які розповідають перехожим, що саме зараз у небі відбувається неймовірне космічне шоу, яке можна побачити просто з-під ратуші – досить зупинитися і поглянути в телескоп? Такі «тротуарні» флеш-моби астрономічний клуб «Юпітер» проводить періодично – щоб у повсякденній метушні люди знайшли кілька хвилин і подивилися в глибоке небо. Адже тоді й воно дивиться глибоко в нас.

 

П’ять років тому посеред зоряної ночі в наряді на франківському аеродромі випадково познайомились двоє військовослужбовців. Слово за слово – і виявилося, що обоє змалечку цікавляться астрономією і тепер шукають однодумців для спілкування. Це й був початок астрономічного клубу «Юпітер». Його засновники – Борис Заболотний та Дмитро Шатурський – родом навіть не з Прикарпаття. Борис, капітан Збройних сил, з Тернопільщини, закінчив Харківський інститут військово-повітряних сил. А Дмитро, молодший сержант, родом із Рівненщини, навчався в Фізико-технічному інституті Дніпропетровського університету. Хлопці потоваришували вже у Франківську, де знайшли таких самих фанатів космосу й створили маленьку громаду – «оболонку», як самі жартують.

Дмитро розповідає про справжнє зоряне небо: «Це як посадити вас під стакан, перевернути догори дном – зсередини ви нічого не бачите, крім грубих скляних стінок. А коли стакан забрати – перед вами відкривається не 100-200 кілометрів, а мільйони, мільярди світлових років…»

Аби можна було заглянути за ці «стаканні» стінки, Борис і Дмитро придбали за власний кошт обладнання. Перше, що побачили, заглянувши у нові телескопи, був Юпітер – тому й вирішили так назвати клуб. Однодумців шукали спочатку в соцмережах, а потім люди самі почали долучатися, навіть на вулицях – під час «тротуарних» астрономічних показів.

У клубі зібралося кілька десятків людей, загалом дуже різношерста публіка, але у всіх є неодмінна спільна риса – любов до неба і позитив. Серед «юпітерців» – астроном-сенсей Сергій Іванишин, викладач бойових мистецтв, бухгалтер-ІТ-ник Вадим Матура, оператор набору Галина Юсипюк. Є астрономи-аматори з Богородчан, Калуша, Бурштина… Наймолодший учасник – 14-річний коломиянин Назар Сілецький.

Як тільки космічні об’єкти обіцяють цікаву астрономічну подію, «юпітерці» списуються, збираються десь у середмісті обговорити астрономічне свято, що наближається, і домовляються про польовий астровиїзд – щоб наживо, в реальному часі й просторі, спостерігати за галактичною красою. Адже з міста практично неможливо побачити космос: штучна засвітка наглухо застилає небо.

Цікаві космічні події заздалегідь анонсує Інтернет, календарі, зрештою, «юпітерці» мають свій план на рік. Тож наперед вибирають точку спостережень, з якої буде найкраща видимість галактичних рукавів, пролітаючої комети, метеоритного дощу, покриття зір та планет Місяцем, сонячне або місячне затемнення… Із наметами і обладнанням виїжджають за місто, де впродовж ночі спостерігають і фотографують.

«Юпітер і Вовчинці» – так би можна було назвати одне з астрономічних спостережень франківських астрономів за покриттям Юпітера Місяцем, яке, як виявилося, найкраще видно з Вовчинецьких гір. Воно мало розпочатись близько четвертої ранку. Небо затягнуло хмарами, надія побачити рідкісне явище почала згасати, але коли диск Юпітера «торкнувся» Місяця, погода змилувалась і таки подарувала добру видимість.

Подеколи «юпітерці» виїжджають на спостереження в гори – на полонини Хом’яків і Плаєк. Або ж на Церковну гору в Чернієві чи на Старолисецький полігон.

Окрема історія – з астрофотографіями, на яких застигають дуже рідкісні й неймовірно красиві небесні пейзажі, паради планет, їхнє зближення і розходження (як у людей), туманності, галактики, зоряні скупчення… У 2013 році Борис, який займається «космічною» фотографією, зайняв друге місце на всеукраїнському конкурсі «Астрофото сезону» зі світлиною зоряного карпатського пейзажу. «Вийдіть за місто, подивіться на ці мільйони зір: вони бачили наших предків, бачили землю мільярди років тому, вони вічні. А ми існуємо у межах Вселенського часу тисячну долю секунди…», – каже хлопець.

 «Юпітерці» самі організовували на Прикарпатті всеукраїнську виставку фоторобіт астрономів-аматорів, на якій також презентувалися книги відомого професора Івана Климишина. Найбільш активні учасники часто їздять по школах та інтернатах з відкритими лекціями – безкоштовно, на голому ентузіазмі пропагуючи (проповідуючи?) любов до зоряного космосу. Прикро, але інколи директори шкіл відмовляють такій ініціативі, мовляв, «не потрібно», програма переповнена, немає часу на додаткову «привозну» астрономію, розповідає Дмитро. А їм, аматорам, йдеться про те, аби донести малим любов до астрономії, адже школярі зазвичай не розуміють, як має виглядати телескоп і зображення у ньому.

Цикл не просто пізнавальних, а й неабияк цікавих лекцій «Космічна мандрівка», які «юпітерці» не так давно читали в книгарні «Є», зібрав чимало франківців. Тут розповідали про закони нічного неба, яке постійно змінюється, особливості зір… А ще – що наше Сонце, якому 4,5 млрд. років, уже прожило половину свого життя, тобто Сонцю зараз на наш вік приблизно 30 років – ювілей.

Тепер астрономічне хобі клубу виходить на всеукраїнський рівень. Щороку «юпітерці» відвідують форум «Астрополіс» у Києві, де впродовж трьох днів читають лекції про нові технології й розповідають про свої досягнення… А видовищні фоторепортажі й цікаві спостереження франківських астрономів-аматорів завжди можна переглянути на тематичних віртуальних форумах.

Незабаром «Юпітер» перетвориться з аматорського клубу на громадську організацію, ключовими засадами статуту якої є популяризація астрономії, добровільність, неприбутковість, незалежність та позапартійність.

Наразі «юпітерців» язик не повертається назвати аматорами, адже вони починають забезпечувати наукову основу солідних астрономічних досліджень: займаються спостереженнями покриття зір та планет у рамках проекту Головної астрономічної обсерваторії НАН України, у планах – вимірювання блиску змінних зірок, спостереження за сонячною активністю і ще багато чого. Але головне – постійний пошук. Адже, за словами «юпітерців», чим далі дивишся у простір, тим більше розумієш, що люди не можуть самі собі дати відповіді на питання, тому шлях один – шукати, а це шукання і є віра…

Наталія ТКАЧИК