“Luiku” – сольний музичний проект Дмитра Ципердюка, лідера проекту “Dazzle Dreams”. Стиль проекту – запальний цигансько-український денс, який багатьом нагадує творчість Горана Бреговича. У “Luiku” сплітається українська, турецька, польська, румунська, угорська музика – така своєрідна «транскарпатія».

Проект з’явився у 2013 році. “Luiku” спочатку планувався як саундтрек до одного фільму і навіть не мав власної назви. Але згодом назва з’явилася. Є такий персонаж з фільму «Табір іде в небо», циган Лойко Зобар. А “Luiku” (Луйку) – це щось середнє між іменем Лойко і західноукраїнським словом «вуйку», що означає «дядьку», «чоловіче». З цих двох речей і виникла назва проекту.

Аранжуванням у проекті займається Дмитро Ципердюк і Ґреґ із “Dazzle Dreams”. На сцені Дмитро виступає разом з акордеоністом та діджеєм, що також грає на перкусії. Першим синглом вони вибрали пісню “Ой, Єзус Марія“. Це такий викрик, коли щось відбувається. Майже як «шляк би тебе трафив». Тобто це не молитва. Пісня виникла на базі однієї історії в селі Осмолода, де дуже багато лісорубів. Їх запрошували на якісь періодичні вирубки лісу, вони заробляли гроші, а потім у чайній все пропивали і в результаті поверталися додому ні з чим. І якось у чайній в Осмолоді гуцул каже: «Навіщо той ліс рубали, хай би ріс, і так попропивали всі бабки». Ось так з’явився сюжет пісні…

Перший альбом проекту «Luiku» під назвою «Єгер Майстер» потрапив до топ-10 найкращих українських альбомів 2015 року.

 

– Магія Франківська – звідки вона народжується і чому сучасному поету, письменнику, музиканту не соромно сказати, що він з Франека?

Така цікава ситуація. Нещодавно побачився з вокально-інструментальним ансамблем “Пацики з Франека”. Причому написано латиною. І от додаток в кінці “з Франека” звучить гордо, лаконічно, модно. Саме “Франек” зараз кажуть. Колись Станиславів, Станіслав, Івано-Франківськ. У радянські часи нас потужно зомбували “совковими” будівлями, пропагандою, і було дивно себе почувати, коли приїжджали якісь хлопці з Полтави чи з Луганська і вважали Івано-Франківськ відсталим містом, тому що тут нема стільки масивних сталінських будівель, скільки є в Полтаві, нема такої кількості тролєйбусів, як в Луганську. Люди абсолютно не зважали на менталітет старого австрійського, польського міста Станиславів. Потім нарешті то всьо відновилося. Люди зрозуміли, де вони й що. А хтось розумів завжди. І тому додаток “з Франека” звучить досить модно, сучасно та історично. І коли мене питають: “Дмитре, ви звідки?” – а колись модно було казати “я з Києва” – ні, кажу, пацики, я з Франека!

– Як продюсер зі стажем, можеш виокремити три основних складових у букеті геніального музичного колективу?

Три основні складові, три кити, на яких тримається творча людина, – це, напевно, Божий дар, який дає можливість написати геніальний твір (будь-що, чи пісню, чи образотворче мистецтво, чи картину). Друге – це вміння донести це до публіки. Тому що час від часу якийсь творчий процес не доходить до публіки з тих чи інших причин. І людина не може показати, донести до публіки свій задум. От трохи менеджменту до того всього – це, напевно, третій кит.

– Де важливо розділяти музику і політику, а де їх поєднувати, на твій суб’єктивний погляд?

Ну, так, музика, як і шоу-бізнес, звісно, впливає на якісь політичні, геополітичні моменти. Але, як на мене, є творчість, а є шоу-бізнес. І тут треба розділяти. Якщо мова йде про шоу-бізнес, звісно, він з політикою пов’язаний і буде пов’язаний. Але якщо в шоу-бізнесі немає творчості, творчої складової – це просто бізнес, якийсь проект. Тому я як людина творча, в першу чергу, абсолютно відокремлюю творчість від політики.

– Вітя Цой більшість своїх пісень фактично списав у відомих західних виконавців, тим не менше, він був певний час знаковим явищем. Постмодернізм це чи порушення авторського права? Давай поговоримо про авторське право на творчість у колишньому “совку” і теперішній Україні. Наскільки ти цьому надаєш значення, коли на торентах скачують музику безкоштовно, зокрема і твою? 

Почнемо з того, як ми списуємо у західних артистів. Тобто ясно, що є фактичне порушення авторського права, а є, так би мовити, як модно зараз казати, інспірація. Якось так у нас склалося, в наших людей, що коли ми щось робимо, ми одразу шукаємо якийсь рефрен артиста, музики, стилю і потім це пропускаємо через себе, адаптуємо і видаємо за своє. Чомусь нам судилося завжди бути вторинними. А оце “Depeche Mode”, а оце “Dead Can Dance”, а-ля гурт “Shantel” і так далі. Відверто кажучи, не вважаю себе винятком. Мої проекти теж інспіровані деякими музичними колективами, але все ж я додавав своє. А вони, навпаки, роблять своє, тому що у них ринок набагато більше розвинутий і люди чекають якихось новинок. Якщо ти принесеш якусь новинку від себе, то є ризик, що це не сприймуть як творчий здобуток, тому що воно ні на що не схоже.

Стосовно дотримання авторського права, я співпрацюю з агентством авторських прав вже багато років. Шкода, що авторські надходження і гонорари надто малі в нашій країні, але вони є, і треба цим займатися, треба відстоювати свої права. Щодо скачування з інтернету, торентів, інших ресурсів – ну що поробиш? Це цифра, на якій ми, ну, принаймні я, не заробляю ні копійки, і як зупинити це піратство, я не знаю. Напевно, хай скачують уже, хай вже слухають, аби люди знали, що ми пишемо для них.

– Хто для тебе знакові українські рок-н-рольники? Хто знакові франківські рок-н-рольники? Як взагалі, дивлячись зараз збоку, з Києва, ти оцінюєш франківську сцену?

Знаєш, я пригадав 90-й рік, коли прийшов з “совєцкой” армії, відслуживши в Німеччині, і потрапив якраз на конкретний перелом, прорив франківського рок-н-ролу. Побачивши у центрі міста декілька хайратих хлопців і дівчат, я зрозумів: ну ось воно, нарешті! І потім у мене була ідентифікація, і згодом я познайомився з гуртом “Захід”. Для мене це є взірець франківського рок-н-ролу. Насправді! Ясно, що були поп- рок-гурти, такі от ВІА а-ля “Опришки” (певна кон’юнктура така, але правильна, українська). Так що хочу виокремити власне “Захід” як взірець українського рок-н-ролу, справжнього. З 90-х років течія рок-н-рольна, альтернативна, попсова дуже бурхливо розвивалася, і я брав у цьому безпосередню участь. Потім був певний спад, але зараз все йде правильно. І зараз франківський рок-н-рол теж, сподіваюся, на рівні.

– Вже класичне запитання. Що порадиш почитати, послухати, подивитися нашим читачам? Можна і з новинок Заходу, і з української класики. Все ж таки уподобання дають уявлення і про тебе.

Я, на жаль, зараз мало читаю, бо брак часу, але всім радив би подивитися просто геніальний серіал під назвою “Молодий папа” з Джадом Лоу в головній ролі. Просто настійливо рекомендую.

– Повернення Каті Чилі на велику сцену – прокоментуй це явище і його перспективи на найближчий час.

Якось чув таку фразу “сбитые летчики”. Катя Чилі – унікальна співачка з унікальним голосом, але бракує пісні. Я завжди артистам, продюсерам кажу: “Народ, напишіть пісню, а потім вдягайте вже все решта: техніку, вокал, інструментал, аранжування. Велкам бек, Катя Чилі, побачимо.

– Нещодавні срачі у ФБ щодо ідентифікації себе як українця – я маю на увазі Дорна, Скрипку, «Пятніци» і так далі… Може, воно і на краще, що люди не бояться показати свої слабкі сторони на публіку? Чи все ж таки публічна людина має трішки думати, перед тим як виносити свої думки на загал? 

Так, на жаль, багато наших публічних людей трохи думають сракою і у них язик вилітає вперед думки. Сто разів подумай, потім скажи – це моє кредо. А те, що там хтось каже, – хєр з ними.

– Чого, на твій погляд, бракує сучасній молоді (давай тут як немолодий немолодому пожалійся мені на теперішню молодь), а що тобі в них подобається?

Подобається, що вони вже не такі. Вони наполегливі, вони дуже швидко чіпляють, вчаться, інформаційний простір максимально відкритий для них. Але в тому всьому у молодих бракує однієї важливої штуки, яка приходить з досвідом. Я би їм радив все ж таки прислухатися до людей з досвідом. Так чи інакше, хлопці й дівчата, робіть. Робіть креатив. Ви, круті бородаті хіпстери, набивайте шишки, обов’язково, але руки-ноги не ламайте. Ну, і поважайте свого старшого брата.

– Всі зараз ниють про відсутність українського кінематографа і ні слова про нову хвилю медіапростору – геймдизайн. Західні музичні колективи мріють стати саудтреком до ігрових блокбастерів. Коли вже цей виток цивілізації докотиться і до нашого “села”?

Чесно кажучи, я не дуже в цьому плаваю. Але я себе, як композитор, вважаю дуже класним саундтрековим композитором. І перші альбоми “Dazzle Dreams”, особливо перший, були максимально саундтрековими. Будь до чого – до блокбастера, до комп’ютерної іграшки… Але коли мій трек зазвучить саундреком до якоїсь кінострічки, я буду втішений. Української чи голлівудської – не важливо.

– Назви свої три теперішні стани?

Мій стан зараз: спокій, розважливість і, все ж таки, рок-н-рол.

– Досвід на що би проміняв?

Досвід ні на що не проміняєш. Проміняєш на бабло – не будеш мати досвіду. І бабло відразу втече від тебе з кишені, а іншого не заробиш, бо не будеш мати досвіду. Досвід дорого коштує, і я його нікому не дам.

– Роблення чи творення будь-чого для тебе є…

…Моїм кредо. Я Козеріг і творю чи щось роблю завжди.

– Є така штука, як маятник. Який маятник для тебе є руйнівний, а який помічний?

Маятник руйнівний… Маятник руйнівний… Маятник, який розхитує мій спокій і стабільність, є руйнівний. А той, який піднімає креатив, відчуття творчості, – помічний.

– Розсудливість і спонтанна емоційність мають у твоєму житті правильні місця чи це не керовані тобою стани?

Будь-яка творча людина – емоційна, будь-який менеджер – розсудливий. А мене як чувака, який завжди намагається сидіти на двох стільцях – менеджера і музиканта, кидає то в той, то в інший бік. Але розсудливість бере гору і, Богу дякувати, не дає емоційному стану домінувати.

– Історія, яку робиш ти, і та, яка робиться поза тобою, – як би ти їх описав?

Я не знаю, яку роблю історію, велику чи малу – це покаже час. А історія, яка робиться поза тобою, – це історія зверху, і людина нічого не в стані зробити. Маю на увазі природні явища, сонце, сніг, місяць. Як кажуть, “человек предполагает, а Бог располагает”.

– Твій теперішній проект “Luiku” чим викликаний, які причини відходу від попереднього?

Так, вони різні. Їх поєднує хіба що етніка. “Dazzle Dreams” був дуже актуальний на початках, потім я зрозумів, що прийшов час відійти. “Luiku” – це те, що мені захотілося робити в той момент. Я написав кілька саундтреків для польського фільму, а потім, почувши це, я подумав: чому б це не зробити сценічним колективом? Назвав його “Luiku”, і пішло-поїхало.

– Ти зараз запустив пісню «Євробачення». Скільки в цьому треку кон’юнктури-розрахунку, а скільки іронії у процентному співвідношенні?

Іронії – відсотків 70, а вже розрахунку, кон’юнктури – відсотків 30.

– В який бік плануєш далі розвиватись?

Буду розвивати “Luiku”, працювати режисером, придумувати декорації. Іншими словами, всім тим, чим займався, займаюсь і буду займатись. Бо непрацюючий Козеріг – це мертвий Козеріг. Так мені один мій колєга сказав. Мушу щось робити. А коли щось робиш, немає ризику захворіти в старості на хворобу Альцгеймера. Всім щастя, здоров’я і многая літ!

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ