Наскільки я розумію, деякі «патріоти» засунули язики в дупи і мовчать із приводу арешту донецьких партизанів із групи «Равлик», хоча знають про те, що трапилося. Мені це нагадує ситуацію з Майданом, коли тих, хто робив Майдан, «патріоти» всіляко обсирали і хором називали провокаторами. А потім ці провокатори полягли на Інститутській і стали Небесною сотнею, – пише «Спротив».
Давайте вже, прокидайтеся, совість шукайте на дні душі й допомагайте тим, хто весь цей час захищав вас, ризикуючи життям.
Додам вам ще, підписуюсь під кожним словом.
Daniel Kovzhun пише:
Апдейт ситуації. Справа на контролі в Vyacheslav Abroskin («головмент» Донецької області). Із його пункту бачення, – звичайні головорізи. В’ячеславе Васильовичу, про всіх я сказати не можу, розповім про двох із цієї групи. Імена в пабліку не називаю, з радістю відправлю в приват.
Вони жили і працювали в Донецьку. На проукраїнський мітинг, де донецька міліція обіцяла забезпечити порядок, вони прийшли з маленькими прапорцями. Поки ми в Києві палили покришки, вони вважали, що «все має бути в рамках закону». На цьому мітингу вбили Дмитра Чернявського. Один із них плакав через півроку. Діма був його найкращим другом.
У березні та травні вони партизанили в Донецьку. Потім у балаклаві і з битами звільняли будинки в Маріуполі. У складі «Азова» вони визволяли Маріуполь. Потім один із них залишився в «Азові». Інший пішов воювати, пройшов Іловайськ, Мар’їнку, дійшов до Пісок. Тоді був найближче за цей час до свого дому.
Ми їздили з ним разом як волонтери. Він домовлявся про форму в Львові та Франківську, отримував цілі піддони і все віддавав бійцям, які нам траплялися на шляху. Я можу перерахувати бойових офіцерів, які його знають і поважають. Я знайшов йому нову форму, його була подерта, але він віддав її, сказавши, що одного комплекту йому вистачає.
Потім ми разом пішли в інший батальйон МВС, там почали збирати та оформлювати всю групу, яка з ним воювала. Документи оформлювалися довго, він не міг сидіти і чекати – це мене посадили чергувати «на тумбочці» на кілька місяців цієї зими, а він рвався в бій. Йому дали завдання – ну з’їзди, але тоді привези нам російську зброю. Він поїхав і зробив. Знайшов диверсійну групу, випросив зброю, знищив диверсійну групу і передав всі трофеї на базу нашого батальйону.
Потім ми разом були на річниці того донецького мітингу. Хлопці зустрічали знайомих на кожному кроці. Я гуляв там із Героями. Усі рвалися їх обнімати і тиснути руки. «Вавилон» знімав одного з них у своїх фільмах. Їх знають по всіх секторах Донецької області. Їх знають і цінують у команді колишнього губернатора.
Один поїхав воювати з ОУН. Другий, коли зрозумів, що патрульна служба під Києвом і в тилах Зони – не його, теж поїхав в ОУН. Вони завжди були на зв’язку із владою. Вони не анархісти і не махновці – вони добровольці в найкращому сенсі цього слова. Думаю, багато хто вже зрозумів, про кого мова – але імена мене просили не розкривати.
Коли ми з ними познайомилися, у нас знайшлися спільні знайомі – один поет, два художники, кілька музичних колективів, дизайнер, літератор і один відомий політолог. Специфіка кола спілкування у нас обох така.
От такі от, В’ячеславе Васильовичу, головорізи, за якими «довго стежили» Ваші люди. Щось міліція завжди приходить, коли не чекаєш, і нема її ніде, коли людей убивають приїжджі терористи.
Я дуже прошу всіх, хто може хоч якось допомогти, взяти участь у звільненні хлопців. Вони воюють, тому що вони – патріоти і добровольці. Вони поставили інтереси країни й спільноти понад свої власні. Вони віддають свої життя за те, щоб нічого не сталося з нашими рожевими дупами.
А поки що ми відправляємо до хлопців хорошого адвоката, підключаємо правозахисників, спілкуємося з пресою, заздалегідь. По-тихому це не пройде. Вітаю допомогу репостом.
15.05.2015