Курт Кобейн – один з тих персонажів (поряд з Елвісом, Мерилін Монро та Джеймсом Діном), згадка якого гарантує будь-якому проекту майже стовідсотковий комерційний успіх. Саме тому з-поміж десятка кінокартин про життя і творчість лідера гурту «Nirvana» (від художнього фільму Гаса Ван Санта про останні 24 години життя музиканта до документального «Курт і Кортні», в якому наводяться докази того, що Курт був убитий) досі не було жодного «офіційного» фільму, створенню якого посприяла б сім’я самого Курта Кобейна і зокрема його вдова (та спадкоємиця) Кортні Лав. У цьому плані режисер картини Бретт Морген заслуговує нагороди насамперед за свої феноменальні комунікативні здібності, які дозволили йому завоювати довіру однієї з найбільш примхливих і прагматичних бізнес-леді Голлівуду, взяти її дочку Френсіс Бін собі за партнера й отримати доступ до унікального аудіо-, фото- і відеоархіву родини Кобейнів, який до 2007 року зберігався за сімома замками в очікуванні найкращої (і найвигіднішої) пропозиції. І це при тому, що вже кілька років Лав подумує особисто зайнятися зйомками художнього фільму про Кобейна (за чутками, на роль її чоловіка претендували Робер Паттінсон і Райан Гослінг). Восьмирічна історія створення картини і весь медіа-галас, який зчинився навколо неї, цілком заслуговують окремого документального фільму, який зміг би гідно конкурувати з оригіналом. «Курт Кобейн: чортів монтаж» – це класична рок-документалка про великий талант з глибинки з ранимою душею і цілим букетом комплексів. Її сюжет будується за схемою: нещасне дитинство – знайомство з панк-роком – знайомство з наркотиками – досягнення світової слави – смерть. Кадри з гіперактивним білявим хлопчиком, який посилає в камеру повітряні поцілунки, змінюються депресивними пейзажами його рідного Абердіна, вставками з інтерв’ю із батьками Курта, його першою дівчиною Трейсі Марандер та архівними записами перших домашніх концертів «Nirvana», глядачами яких стали кілька друзів, які таким чином розвіювали свою нудьгу. Враховуючи те, що більшу частину документальної хроніки можна легко відшукати на YouTube, такий фільм міг би змонтувати будь-який школяр, маючи відповідні технічні знання і трохи вільного часу. Хоча, цілком можливо, ефект «фан-відео» був частиною художнього задуму Моргена. Інтерес «нірваноманів» з енциклопедичними знаннями можуть зачепити хіба що пікантні і дуже смішні ролики з особистого архіву молодят Лав і Кобейна, зняті до і після народження їхньої дочки Френсіс Бін, де Кортні вкотре використовує момент, щоб продемонструвати свої оголені груди, а Курт, напнувши рожеве весільне плаття, пародіює Гітлера. Потім вони голяка катаються на спинах одне одного, трощать усе, що потрапляє їм під руку, і виглядають при цьому цілком щасливими. «Ми були настільки закохані одне в одного, що зовсім не замислювалися про матеріальні речі», – пізніше скаже Лав в інтерв’ю, виправдовуючи той безлад, який панував в їх тодішній лос-анджелеській квартирі. Серед беззаперечних плюсів картини – можливість використовувати оригінальні записи «Nirvana» в якості саундтреку і крутити на великому екрані фрагменти їх найвідоміших живих виступів, включаючи акустичний концерт «MTV Unplugged» і шоу 1991 року в театрі «Paramount», що змушує глядачів щиро шкодувати про те, що свого часу цю групу обійшов увагою Мартін Скорсезе. З моменту загибелі музиканта в 1994 році його чорно-білий портрет з підписом «I Hate Myself And Want To Die» перетворився на один з найбільш впізнаваних і дорогих товарних знаків в музичній індустрії. Морген же став чи не першим, хто спробував зруйнувати цей усталений образ депресивного джанкі і представив світу життєрадісного Кобейна з прекрасним почуттям гумору і багатьма талантами, який, незважаючи на всі свої болячки і згубні пристрасті, намагався не втрачати оптимізму і бути хорошим батьком для своєї дитини. За це, безумовно, режисерові варто подякувати.

 

ФЕЛІНСЬКИЙ