14-18 червня Івано-Франківськ вкотре стане вільним портом для мистецьких пароплавів та вітрильників з усього світу, занурюючи гостей у свій неповторний урбаністичний міф. Барокові костьоли та кам’яниці, урбаністичні підземелля та дахи будинків перетворяться на декорації чотириденної постмодерної опери. Експериментальна музика та альтернативний театр, інсталяції та перформанси стануть гімном еклектичній архітектурі провінційного міста, загубленого на кордоні двох імперій. Вітер із азійських пустель та туман з узбережжя шекспірівської Данії змішаються у затоках фантастичного карпатського моря, народжуючи звуки, фарби, слова та форми майбутнього.

“Галицький кореспондент” розмовляє з креативним продюсером фестивалю “PORTO FRANKO”, музикантом і композитором Романом Григорівим.
– Не всі знають, що фестиваль “PORTO FRANKO” почався не минулого року, і заснував його ти. Тоді він пройшов набагато скромніше і непомітніше, ніж минулий, спільний з “ГОГОЛЬFESTом”, чи, судячи з теперішньої програми, цьогорічний. Як ти йшов до такого підйому? Розкажи детальніше.

Ми заснували фестиваль у 2010 році разом із композитором Іллею Разумейком та дизайнером Славіком Зенем. Це був дуже складний процес організації, тим не менше ми провели насичену програму та, зокрема, низку дуже цікавих акцій. До Франківська приїхав один з найкращих віолончелістів світу Домінік де Війєнкур, який виступав із Тарасом Прохаськом на Пнівському замку. Алла Загайкевич робила великий електроакустичний перформанс на Ратуші, з жорстким електронним саундом, який розігнав усіх пацанчиків, що пили там півасік, як зазвичай. А Юрій Андрухович виступав на великій купі піску на Вічевому майдані у супроводі ансамблю іранської традиційної музики “Джам”.

У 2011 році фест був камерним, потім – пауза до появи у 2016 році колаборації з “ГОГОЛЬFESTом”, яка надала нам нове дихання. Тоді сформувалася певна команда, яка працює і далі: музичний продюсер Олександр Балтушев, програмний директор Андрій Кошман, координатор Олександра Коваль, архітектор Володимир Гайдар та, звичайно, директор Ростислав Держипільський, завдяки якому Івано-Франківський театр став практично домом для “PORTO FRANKO”. Так само у 2016 році фінансову підтримку фесту надали Анатолій Матвієнко та Олександр Шевченко – люди, яким дійсно не байдужа культурна доля Прикарпаття і які і в 2017 році залишаються генеральними спонсорами проекту.

– Звідки взялася назва фестивалю, розкажи трішки про його історію.

Над назвою ми сушили голову три місяці, перебрали сотні варіантів: українські, англійські, німецькі, латинські символи. Потім зовсім випадково Ілля знайшов це словосполучення, яке дуже швидко набуло для нас великого поетичного змісту, та й книжка Прохаська “Порт Франківськ” стала після цього виконувати таку пророчу функцію. Місто ніби чекало на фестиваль з цією назвою.

– За яким принципом формується програма фестивалю – досить широке і різноманітне поле, яке межує з еклектикою? Як ти як креативний директор прораховуєш реакцію та й саму аудиторію? Наскільки Франківськ готовий до сприйняття такої різноманітності? Що показав досвід минулорічного “PORTO FRANKO”?

Найголовніше, коли хочеш зробити щось цікаве та нове в мистецтві, – поменше думати про публіку. Будь-яке міське суспільство (не важливо, це Франківськ чи Київ, Львів чи Варшава, Берлін чи Париж) дуже інертне та провінційно обмежене у своїх комплексах. Якщо думати про публіку у Франківську, то треба привозити собі Ірину Білик і робити диц-диц-концерт. Натомість завдання фестивалю актуального мистецтва – вивести публіку зі сплячки та зони комфорту, показати, що є інша музика, інший театр, інші художники/перформери тощо. Тим не менше, у Франківську багато молоді, яка читає та мислить, достатньо вух, очей і сердець, що чекають на найрадикальніші події фестивалю як на подію року.

– Що буде головною подією цьогорічного фестивалю, на твою думку?

Кожен може знайти для себе щось цікаве. Майже вся театральна, як і музична, програма є унікальною в принципі для українського простору.

– Ви привозите сучасного театрального генія, литовського режисера зі світовим іменем Еймунтаса Някрошюса. Які аргументи запрошення знаходите для таких зірок?

У Франківську – прекрасне приміщення драмтеатру. Тут із задоволенням виступив би і Пітер Брук, і Ромео Кастелуччі чи будь-який інший всесвітньо відомий режисер, обмежень ніяких немає. Звичайно, це довгий шлях. Потрібно створити цікавий контекст на фестивалі, організувати відповідне фінансування, і до тебе приїде хто завгодно: хоч Леді Гага, хоч Маріна Абрамович.

– Яким має бути театр, щоб зацікавити молодь? Адже молодь, як ніхто, відчуває фальш. Ваш фестиваль збирає багато відвідувачів на театральні перфоманси?

На щастя, у Франківську не в останню чергу зусиллями нашого генерального директора та режисера Ростислава Держипільського є вдячна та численна театральна публіка всіх вікових категорій. Як інакше пояснити те, що більше половини квитків на всі театральні заходу розкупили за добу після початку передпродажу? Всі перформанси цьогорічної театральної програми – абсолютно унікальні, вистав такого рівня вже кілька років поспіль не було навіть на столичному “ГОГОЛЬFESTі” та ніколи не було (о’кей, ми не беремо часи Леся Курбаса) у Львові, який вже давно програв Франківську змагання у сфері актуального мистецтва по всіх позиціях.

– Бачу, що і цього року, власне, як і минулого, не дуже багато візуальної реклами у місті – більше уваги надається промо в соцмережах. Зрозуміло, що фестиваль сучасного мистецтва і рекламується згідно з сучасними трендами, але все ж таки… Яка ваша цільова аудиторія? Знову ж таки, той самий Някрошюс, його приїзд – це подія не тільки для Франківська, а й для України. Чи достатньо працюють ваші піарники?

Складне питання. Реклама просто не встигає за тим творчим контентом, який ми продукуємо. Вірусний маркетинг, тим не менше, працює, прогресивна інтелігенція збирається з усієї України. Наприклад, на всі заходи театральної програми залишилося буквально кілька десятків квитків, незважаючи на те, що ми відкрили продаж лише минулого тижня. Так само проморолик фесту, розміщений на нашій сторінці у “Фейсбуці”, набрав за дві доби більше 100 тис. переглядів.

– Давай повернемося до програми, допоможемо вашим піарникам. Розкажи детальніше про те, на що особливо ти б радив звернути увагу, назви свій власний список топів і хітів фестивалю.

Естетичним серцем фестивалю є експериментальна музика (оскільки “Porto Franko”, в принципі, народилось як твір двох композиторів). Приїзд з Амстердама музичної інсталяції “Bambuso Sonoro”; концерт піаніста світового рівня Анатолія Баришевського з музикою Джонана Кеджа на залізничному вокзалі; ніч поезофонії з Юрієм Іздриком та Анн Беннент; виступ Тараса Прохаська з сенегальським музикантом Кебою Ціссохо; футуристична “Missa Solemnis”, яка поєднає музику чотирьох світових релігій, – це все унікальні події, які не варто пропускати.

Вражає також театральна програма, де, крім провідних українських театрів, буде представлена вистава за Кафкою легендарного Еймунтаса Някрошюса “Майстер голоду”. Так само історичним є перший приїзд в Україну театру з Гардженіц (Польща) та режисера Володзімера Станєвського з постановкою “Піфійської ораторії” – масштабної сучасної варіації на древньогрецьку трагедію. Крім того, ми вкотре покажемо для гостей міста оперу-жах “Гамлет”, яку ми зробили цього року під орудою Ростислава Держипільського у містичному підвалі нашого театру.

На великій сцені фесту, крім українських артистів (таких як “Бумбокс”, “Брати Гадюкіни” чи наша франківська “Familia Perkalaba”), виступить унікальний румунський гурт “Subcarpati” (також вперше в Україні), послухати який уже підтягуються фани з інших міст та країн. А щоночі в палаці Потоцьких можна буде поринути у світ танцювальної музики від іспанських діджеїв.

– Знаю, у вас працює багато волонтерів. Зараз саме час розповісти про них. Як ви зацікавлюєте до співпраці таких людей?

У Франківську – прекрасна, талановита та відкрита молодь. На посади волонтерів нам доводиться влаштовувати конкурси, настільки багато охочих. Такий великий інтерес та бажання потрапити в саме серце культурної події, небаченої ні в Києві, ні у Львові, ні в інших умовних культурних центрах країни, яка натомість відбувається в їхньому рідному місті. У нас є десятки волонтерських заявок з Києва, Одеси та Харкова. На жаль, ми не можемо всіх прийняти, оскільки кількість волонтерських місць обмежена.

– Можеш розповісти про найбільші помилки минулорічного фестивалю і чого вони вас навчили?

Помилки бувають кожного разу. Звичайно, з кожним фестом отримуєш новий досвід, тим не менше, щоразу організація – це складний та непередбачуваний процес, який потребує тотального кризового менеджменту.

– Пам’ятаю минулорічний скандал п’яного посадовця з “білого дому” з художниками. Наскільки цього року влада проявляє свій консерватизм і шароварництво, чи все гладко, тільки чесно?

У 2010 році, під час підготовки першого фестивалю ми прийшли якось з Іллею до колишнього (царство йому небесне) губернатора Вишиванюка за допомогою, одягнуті не за дрес-кодом, і він вигнав нас з кабінету та заборонив охороні пускати нас у “білий дім”. На жаль, більшість політиків живуть сьогоденням, в той час як митці – минулим та майбутнім. Більшість українських можновладців не розуміють того, що вони скоро підуть (ну вкрав щось, ну побудував хату, ну о’кей), а мистецтво залишиться.

– На сьогодні ти – один з найбільш відомих і актуальних сучасних українських композиторів. Здавалось би, йти цією дорогою до наступних світових вершин, а ти водночас берешся за цей фест. Що тобою рухає, що мотивує?

Найцікавіше те, що ми придумали цей фестиваль як власний твір. “PORTO FRANKO” – це постмодерна опера, в якій усі, артисти та слухачі, спонсори та чиновники з міськради, волонтери та журналісти – просто учасники великого просторового перформансу. Після першого фестивалю 2010 року (ми тоді ще вчилися у Київській консерваторії) Ілля написав есей під назвою “Арт-менеджмент як соціальна композиція”. Писати можна ж не тільки квартети та сонати. От і наш фестиваль ми кожного разу пишемо наново як велику мультимедійну симфонію.

– Раніше фестивалі в Україні проводилися за класичним гаслом “Секс, драгз, рок-н-рол”. Які слова ти б поставив у цьому слогані, відштовхуючись від сьогодення?

“Любов. Смерть. Економіка”. Це слова Сергія Жадана, які ми дуже любимо. Або “БУТИ. ЧИ. НЕ БУТИ” (сміється) – напевне, варіант нашого гендиректора.

– Насамкінець, яке майбутнє ти бачиш для “PORTO FRANKO”?

У 2018 та 2019 роках фестиваль проводитися не буде, принаймні у Франківську. Тобто фестиваль 2017 року, можна сказати, прощальний в цьому десятиріччі. Можливо, окремі акції фестивалю пройдуть у деяких особливих місцях Європи та Америки, тобто фестиваль вирушить у мандри.

На жаль чи на щастя, два наступні сезони 2017/2018 та 2018/2019 ми з Іллею надзвичайно серйозно зайняті світовим туром нашого колективу “НОВА ОПЕРА” та створенням нових перформансів, і наш графік не дозволить нам перебувати в Україні ці два-три місяці, які, як мінімум, необхідні для проведення такої масштабної події.

Тим не менше, “PORTO FRANKO” буде продовжувати жити з нами як ідея. У Копенгагені та Гданську, в Нью-Йорку, Лондоні чи ще деінде, куди його корабель занесуть непередбачувані течії Карпатського Моря.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ