З дитинства закохана в театр. Мої батьки, прості робітники, часто ходили в театр і змалечку прищепили мені любов до сценічного дійства. Відвідання театру завжди було святом. Ідучи на виставу, вся публіка намагалася гарно одягтися, навіть брали з собою змінне взуття. А скільки прекрасних вистав було! Скільки разів дивилися «Циганку Азу», «У неділю рано зілля копала» та багато інших, назви яких стерлися з моєї дитячої пам’яті… У студентські роки та уже тепер, у зрілі, любов до театру не згасала. Нам, іванофранківцям, щастило на чудових режисерів, талановитих акторів. Серед них Ігор Борис, Смоляк. Дуже любили артистку Оксану Затварську, Христину Фіцалович та багатьох інших. Можу назвати багато прекрасних спектаклів останніх років, поставлених Ростиславом Держипільським. Це «Диктатура совісті», «Ісус, Син Бога живого», «Ігри імператорів», «Готель для двох світів», «Оскар і Рожева пані», «Солодка Даруся» та інші спектаклі за творами Марії Матіос, «Оце так Анна». Одна з останніх прем’єр – чудово поставлена «Енеїда» та багато інших.

Були чудові глибокі спектаклі, були комедійні вистави, були вистави-оперети та інші жанри. До 2014 року не було такого, щоб я, мої друзі, члени моєї родини покидали приміщення театру, ледве дочекавшись закінчення першої дії. Однак за останні роки, особливо за 2015-2017, щось не те діється в нашому театрі. Відбувається модернізація в сторону вульгаризації. Таке враження, що театр перестає бути храмом духовності, а стає трансформатором вуличної вульгарної лексики. Щоб не бути голослівною, наведу декілька вражень від останніх переглянутих спектаклів.

Вистава «Гамлет у гострому соусі». Як можна було так споганити Шекспіра? На стіл, де клали торт, різні страви, розлягається королева з пляшкою, стають ногами, і відбувається багато іншого, на нашу думку, досить непотребного і непривабливого, такого, що не мало б бути. Невже не можна було знайти якесь інше режисерське рішення, щоб не вчити молодь та інші категорії глядачів, як не треба робити?

Спектакль «Три сестри» закарбувався у пам’яті так: чорнота від декорацій, трансляція дороги, притупування зі співом “Нам Петровка надоела… Масляна, масляна» та безконечне «Я ехала домой». Все. Сюжету не помітили.

У виставі «Кар’єрні ігри» мова теж, наче бісером, пересипана вуличною побутовою лексикою.

Особливе несприйняття викликала вистава «Слава героям». Почну з декорацій. Широке похиле ліжко, по якому згори донизу періодично скочуються два ветерани. Хіба не можна було просто поставити два ліжка і біля них капельниці, щоб це мало вигляд лікарняної палати? Одяг ветеранів, двох дідусів – як у бомжів, та й їхня мова і діалоги пересипані непристойною лексикою. Прикро було дивитися. Вульгарна криклива медсестра говорить російською. Для чого це? Лікарка непристойно розлягається на тому ж «імпровізованому двоспальному лікарняному ліжку», а також буквально «лізе в пазуху до своєї медсестри», і багато інших, як говорять сучасні молоді люди, «непривабливих приколів». Ми покинули зал після першої дії. Не знаємо, як розгорталися події далі. Але після першої дії виникла думка, що це злочин робити таку комедію на трагедії нашого народу.

Остання вистава, на якій побували мої друзі, – «Пристрасті тіла». Передаю їхні враження: представлено акторами непристойну демонстрацію деяких частин тіла; непристойна гра слів: український вигук « Гей» перетворюється на геїв. Це що, насмішка над українською мовою?! Чи не пахне це примітивізмом? І ще багато різних непристойностей. Спостерігали, як сприймають дійство цієї вистави молоді люди. Поруч сиділи хлопець з дівчиною і ніяковіли від споглядання сценічних дій, а потім встали і покинули театральну залу. Мої друзі теж, як і багато інших людей, виходили із зали. Коли глядач упродовж вистави покидає театральну залу, це тривожний дзвінок, що повинен насторожити режисерів та акторів.

Окрім того, неприємно, що практично всі вистави, призначені на 18.00, у кращому разі розпочинаються о 18.20, а то й у 18.30. Інколи глядачі аплодисментами запрошують акторів розпочати виставу. Це неповага до глядачів. Раніше такого не було. Після третього дзвінка двері зали закривалися і починалося театральне дійство.

Використання двомовності у виставах виражає далеко не найкраще ставлення як до української, так і до російської мови, аж ніяк не сприяє вихованню любові до української мови як державної і не виховує повагу до інших мов.

Головну ідею сучасних вистав, поставлених останнім часом, важко зрозуміти. Багато награності, фальшу у грі в названих вище виставах. Обмежена лексика. Вуличні репліки, здебільшого непристойні. Молодь хіхікає, сміється. А чи не думаєте, що ви мали б подавати зразок красивого мовлення? Навіть коли виникають складні життєві ситуації за змістом драми, хіба не можна обійтися без вуличного лексикону, а представити зразок толерантного вирішення найскладніших питань? Чи не задумувалися ви над тим, що засіваєте, особливо у молоді голови, словесний вульгарний вуличний мотлох, який дуже важко потім викорінити? А де ж ваша боротьба за чистоту милозвучної, красивої української мови? Де через спектакль пропаганда красивої державної української мови? Де ваш патріотизм? Шкода, що наш такий раніше чудовий театр з чудовими режисерами та акторами перетворюється поступово на словесну помийну яму, в якій вони будуть борсатися самі і топити у словесному багні своїх глядачів. Прикро і жаль.

Бальзамом на душу мені, як шанувальнику театрального мистецтва, була переглянута 19 травня на сцені Івано-Франківської філармонії вистава «Таїнство» у постановці Вигодського аматорського театру. Сучасна вистава, злободенні проблеми заробітчанства, сурогатного материнства, тяжкої долі жінки-заробітчанки та інші. Прекрасне режисерське втілення (режисер Богдан Мельник) авторського задуму вчительки Оксани Кузів, добре продуманий чудовий музичний супровід, прекрасна гра акторів. Важко навіть повірити, що грали у виставі аматори, а не професійні актори. Жодного недоречного руху, недоречного слова, жесту. Вистава пройшла на одному диханні. Глядачі довго аплодували стоячи. Щира подяка вигодянам за їхнє високе театральне перевтілення, прекрасну гру та чудове висвітлення злободенних сучасних проблем, представлених у зіграній виставі.

 

Любомира КАЛУСЬКА, доцент, кандидат педагогічних наук, доктор філософії