Якось

БАНК

В управління великого банку надійшов сигнал, що в одному з його відділень справи дуже кепські. Операцій майже не здійснюється, активність близька до нуля. Поїхав ревізор це перевірити. Приїжджає він у це відділення у розпал робочого дня. Заходить туди, а там нема нікого. Тільки з кабінету директора чути голоси:

– Він міг повністю бубну знести…

– Бубну зніс, але чирва лишилася…

– Дві, звичайно, ми йому всунемо…

– Дві – це мінімум…

Заглядає ревізор у цей кабінет і чманіє: директор відділення і три клерки ріжуться в карти. Так, думає ревізор, зараз я їм влаштую. Повертається в операційний зал і натискає на кнопку тривоги. Починає завивати сирена. Ревізор відпускає кнопку, сирена стихає, і з кабінету чується:

– Спочатку спокійно хресту відберемо…

– А чий хід?..

Знову ревізор натискає на кнопку. І знову після сирени:

– А тепер прорізаємо піку…

– Точно немає у нього бубни…

Ні, думає ревізор, я вас все-таки підніму. Натискає на кнопку втретє і довго не відпускає. Тут у двері заходить офіціант з генделика напроти і приносить чотири пива:

– Та чую я, чую, вже несу…

 

Колись

СКОРПІОН

Колега на роботі розповів, що їздив з дітьми на природу і вони бачили скорпіона. Тут всі, звичайно, почали згадувати свої історії, а я згадав пригоду, яка трапилася з моєю доброю знайомою років 15 тому, коли вона була 19-річною юною леді, а не серйозним адвокатом, як зараз. Вона, будучи тоді студенткою, тривалий час зустрічалася з хлопцем, але заміж за нього не збиралася. І тут вона познайомилася з одруженим чоловіком років 45, але струнким і підтягнутим, з таким східним шармом мoроканського єврея (а було це в Ізраїлі). І дійшли вони до обопільної згоди, що провести разом вечір-два не є зрадою, що вони дорослі люди і самі вирішують, що і як робити. Він запропонував зняти кімнату в готелі, але її потягнуло на романтику, і вони поїхали на берег моря. Краса, літня ніч, зірки, тиша навколо. Плотськими утіхами насолодились, в морі похлюпались, вино випили, пора й додому. І тут вона каже, мовляв, відійду в кущики перед дорогою. Ну, а там, присівши між каменями і всякими колючками, мабуть, потривожила скорпіона, який її за те саме місце і хапнув. Боляче, дуже боляче, вона реве… Він на руках несе її в машину, потім повертається і таки ловить та вбиває цього скорпіона. Навіщо? Щоб у лікарні показати, хто ворог. Ну, скорпіон – це не жарти, він в армії служив і знає, що укуси й смертельні бувають. Мчать до лікарні. Найближча в Хайфі, хвилин 20 їзди, ніч, заторів немає, все було б добре, але в Хайфі лише одна лікарня і там працює його теща! Ні, звичайно, не в приймальному покої і не в нічну зміну, і шанс, що його хтось впізнає, не дуже великий. Він і не згадав про це, поки їм не сказали, що йому треба залишитися на шість годин для нагляду. Залишитися на шість годин він не міг – сім’я. Їй лікарі заявили, щоб вона телефонувала батькам, аби був хтось поряд, мало що може знадобитися. 15 років тому мобільні телефони були, але далеко не у всіх, і видзвонити друзів о третій годині ночі, не розбудивши при цьому весь будинок, було неможливо. Довелося дзвонити татові. Він, звичайно, приїхав і довго ще потім обзивав її останніми словами. А мароканця таки впізнали і донесли тещі, і вже ввечері наступного дня він мав вдома грандіозний скандал, де його і його “російську проститутку” матюкали, як могли. До розлучення не дійшло, все ж марокканська сім’я, четверо дітей, і він пристойно заробляв. Словом, дізналися всі – і з його родини, і її родичі та друзі, і навіть ті, хто знати не повинен, адже не кожного дня в лікарню привозять дівчину, яку скорпіон за причинне місце вкусив. Ця подія стала історією. Не дізнався про це тільки хлопець тієї дівчини, але заміж за нього вона так і не вийшла.