Режисер: Ігор Біддау

Троє власників сімейного виноградника на Сардинії беруть великий кредит з надією на фінансовий грант Євросоюзу. Але бюрократи з Брюсселя відмовляються допомагати якраз тоді, коли хлопці вже встигли витратити значну частину грошей. Банк вимагає повернути кредит протягом двох тижнів, і виноградарі вдаються до крайніх заходів, щоб роздобути кілька сотень тисяч євро.

Слово «babbudoiu» сардинською мовою означає «мій батько». Відповідно, назву фільму можна перекласти як «Біле вино мого батька». Читаючи синопсис «Білого вина з Баббудойу», можна запідозрити, що це соціально-політична драма про фінансову кризу і виживання малого бізнесу. На щастя для глядацьких посмішок, другий фільм сардинського постановника Ігоря Біддау не має нічого спільного з творами соціально стурбованих режисерів на зразок братів Дарденнів. «Біле вино» – це чистокровний фарс в характерному клоунському стилі Південної Італії. Його фінансовий зачин – лише привід для низки все більш безглуздих ситуацій, в які потрапляють герої, поки намагаються заробити гроші і приховати проблеми від своїх дружин і дівчат. І ці ситуації настільки смішні й абсурдні, що ми не будемо їх описувати, щоб не зіпсувати вам задоволення від сміховинних екранних сюрпризів. Скажемо лише, що майже кожного разу, коли здається, що фільм не зможе себе перевершити, він пропонує ще більш химерну сцену.

«Біле вино з Баббудойу» стало кінодебютом для сардинського комічного тріо «Піно і антитіла», до якого входять Роберто Фара і брати Мікеле і Стефано Манка. Напарники виступають разом вже більше десяти років, і вони відточили зуби на скетчах у популярних телешоу. Їх минулий досвід відчувається в «Білому вині», оскільки майже кожна сцена картини – це, по суті, цілісний скетч на ту чи іншу тему. Комусь такий сценарій стрічки може здатися розрізненим, але всі скетчі пов’язані єдиною сюжетною лінією і ключовими персонажами, а від різноманітності гумору картина тільки виграє. Було б гірше, якби герої фільму зосередилися на одному способі заробляння грошей, а не пробували щось то одне, то друге. Хто відмовиться від фарсу, який фонтанує ідеями замість того, щоб «мучити» один жарт? Правда, заради такого підходу стрічка відмовляється від будь-яких претензій на глибину і осмисленість. Але коли жартів, гегів і приколів у фарсі хоч відбавляй, то і бог з нею, з психологічною глибиною. Так само, як і з іншими ознаками «високого» драматичного мистецтва. Головне, що глядачі в залі щиро і голосно сміються над тим, що відбувається в кадрі.

Крім вдалого фарсового сценарію, стрічка може пишатися колоритними фізіономіями, які дивляться з екрана. Деякі з акторів – відомі в Італії коміки, деякі – ні, але виглядають вони всі дуже кумедно, навіть коли не роблять нічого смішного. Хоча «Біле вино» треба дивитися на відео з пальцем на кнопці «пауза», щоб вловити ті миті, коли ніхто не намагається насмішити публіку. В Італії стрічка була удостоєна неоднозначних оцінок – частково тому, що там «Піно і антитіла» вже давно знають і їхній гумор дещо приївся, а частково тому, що це нарочито карикатурне зображення Сардинії, яке аж ніяк не всіх влаштовує. Ми ж цих коміків бачимо вперше, а до італійського іміджу нам нема справи. Так що у нас істотних претензій до картини не знайшлося. Не пропустіть її, якщо хоч трохи любите ексцентричні фарси на тлі південних пейзажів!

ФЕЛІНСЬКИЙ