Хотів би розповісти про ситуацію, з якою зіткнувся мій побратим Мосе, коли їхав додому. Він розказав мені цю історію під час невеликого затишшя в ході широкинської операції.

Щоб зрозуміти, чому я описую цю ситуацію, треба уявити, хто такий Мосе. Він із Луганщини, йому немає й тридцяти. Зараз він – командир батальйону в полку особливого призначення “Азов”, воює на Сході України за наше майбутнє. Воює пліч-о-пліч із такими ж добровольцями, як і сам. Був у всіх боях “Азову”. Мосе – мовчазний, виважений і не любить зайвої уваги до своєї персони.

Тому мені було дуже дивно, коли Мосе звернувся до мене зі словами: “Мені треба тобі щось розказати. Ти – журналіст і знаєш, як правильно писати. Я б написав сам, але не вмію”.

На фото Мосе

Мосе розповів, що перед боями він поїхав на кілька днів додому на Луганщину. Вдома не був давно, тому можливістю відвідати рідню скористався з радістю. У доброму настрої доїхав до першого “мусорського” блокпоста. Так, саме слово “мусорський” вжив мій побратим, і це саме те слово, яке потрібно було вжити! Не міліцейського, а “мусорського”, бо воно найяскравіше характеризує ситуацію.

Проїжджаючи томашівський міст, Мосе зупинився на міліцейському блокпості, працівники якого пильно стежили за всіма, хто проїжджав. Усі машини перевірялися дуже ретельно. Проїзд у зону, наближену до зони бойових бій, як відомо, дуже небезпечний. Напевно, тому з усіх, хто виїжджав і заїжджав, доблесні міліціонери брали по 150 гривень. Така ж ситуація була і в Краматорську.

“Люди там не мають кому скаржитись. Я сам хотів написати пост, щоб “мусори” або їх командири прочитали. Можливо, вони тоді задумаються. Про яку підтримку місцевого населення можна говорити, якщо з людей здирають гроші?” – обурювався Мосе.

Побратим не говорив багато, просто попросив опублікувати це. Сказав, що йому все одно, що говоритимуть, і він не проти, щоб до тексту прикріпили його фото. І тоді, можливо, на блокпості, який він проїжджав, згадають, що він їм казав.

От така у нас ситуація. Чим далі в тил, тим більші воїни.