Днями

Я закінчила педунівер, і в нас була байка про хлопця, який навчався на соціальному факультеті (переважно там навчаються дівчата). Хлопець на третьому курсі прийшов у деканат і вимагав терміново перевести його на математичний або будь-який інший факультет! У деканаті не дуже хотіли цим займатися, адже була велика академрізниця в предметах і багато чого студенту довелося би перездавати. Усі намагалися дізнатися причину такого рішення, але хлопець був ду–у–у–же наполегливим і клятвено обіцяв усе пояснити після переведення. Добрі люди з деканату йому допомогли перевестися, і тоді він відкрив причину: «Я вступив на цей жіночий факультет, бо дуже хотів купатися в жіночій увазі. Так і було в першому півріччі, потім вони взяли мене за «свою», я потрохи вивчив усі тонкощі макіяжів, нижньої білизни і всяких жіночих штучок. На другому курсі я знав усі подробиці особистого життя кожної з однокурсниць, їхній менструальний цикл і точні розміри. А на третьому курсі сталося страшне: вранці я виходив із переповненого автобуса і подумав, чи не порвав я колготи?..»

 Якось

Перевірка

Є в нас сусід по дачі. Звати Андрій. Спокійний мужик, недавно пішов у відставку в чині підполковника. Розповів історію. Термін служби Андрія завершувався. Послали його з інспекторською перевіркою у віддалений гарнізон. Тільки приїхав у частину – підбігає черговий лейтенант, доповідає: «Товаришу підполковнику, черговий лейтенант такий-то, стіл накритий!»

У Андрія – легке здивування. Накритий, то накритий. Не обідати ж сюди приїхав – із перевіркою. Та й їсти начебто не хочеться…

Лейтенант наполягає: «Товаришу підполковнику…» Андрій пропускає повз вуха. Той знову за своє: «Товари…» Андрій не витримує і питає: «Лейтенанте, що ти зі своїм столом прив’язався? З перевіркою я приїхав!»

Тепер здивування з’явилося в очах чергового: «Мені в штабі сказали, що приїжджає з перевіркою підполковник – голодний, терміново нагодувати!»

Андрій: «Відставити, лейтенанте. Я, дійсно, перевіряльник і підполковник, але прізвище у мене – Голодний!»

Перевірка пройшла нормально…

 

Колись 

Трапилося буквально сьогодні. Розповідь зі слів дружини.

Стою на ринку в черзі за продуктами. Торгують курми й їхніми «складовими», як-от: ніжки, крильця, стегна і т. д. Переді мною чоловічок просить накласти в поліетиленовий пакет крилець. Продавщиця накладає йому повний пакет. Чоловічок просить додати ще один пакет, щоб вийшов подвійний, мовляв, одинарний порветься. Продавщиця: «Не порветься, вони в мене міцні!» Чоловічок піднімає пакет, він рветься, крильця розсипаються по асфальті. Чоловічок відмовляється платити, адже, на його думку, пакет порвався через жадібність і лінь продавщиці. Зрозуміло, в неї діаметрально протилежна думка. У суперечку втягується вся черга, розбивається на два табори, і справа наближається до бійки, коли з’являється головна дійова особа – бродячий приринковий пес. Бачили, напевно, таких: ні крики, ні шикання, ні замах рукою ніякого впливу на них не мають. І ось цей пес проривається до місця, де валяються крильця, з явним наміром схопити якнайбільше і втекти якнайшвидше. Але! В останню мить різко гальмує, нюхає, гидливо морщить морду і, нічого не вхопивши, презирливо трусить кудись. Чоловічок, зацікавившись такою незвичайною поведінкою тварини, піднімає і нюхає крильце, потім пропонує понюхати його іншим. Який був запах, ви, напевно, здогадуєтесь. Після вердикту, винесеного одноголосно, продавщиця виходить із намету, мовчки збирає з асфальту крильця і ​​так само мовчки повертає гроші двом дамам, які закупилися раніше і з цікавістю спостерігали за подіями. Висновок: собака – справді, друг людини!