Днями
ПУДЕЛЬ
До ветеринара одна бабуся приводить королівського пуделя. Пудель великий, але дуже худий. Дивиться на все довкола з нездоровим гастрономічним інтересом. Явно голодний. Бабуся каже, що собачка вже тиждень нічого не їсть. До миски підійде, понюхає, зітхне і відійде… Ветеринар починає оглядати собаку, всіляко промацувати його і прослуховувати. Здоровий пес, тільки охляв. Що за диво? Подивився уважніше… і тут! «Бабцю, а ви собачку стригли?» – «Та стригла, стригла». – «Давно?» – «За день до того, як він їсти перестав». – «Бабцю, треба було гумку з мордочки зняти!» Для тих, хто не знає: коли стрижуть собак, їм на морду одягають щільну гумку, щоб вони не кусалися. Як же, напевно, песик хотів їсти!
Якось
МОРГ
Студенти-медики проходили літню практику в морзі. Ну, а оскільки вдень там практикуватися рішуче неможливо, бо біганина, прибувають «клієнти», то практичні заняття проходили вночі. Попрактикувавшись аж до опівночі, хлопці занудьгували і вирішили зателефонувати дівчатам. Видзвонивши дівчат з паралельного потоку, хлопці зганяли за пивом і стали чекати. Але просто чекати їм було нецікаво, і визрів план приколу: шість застиглих трупів були витягнені з боксів і виставлені вздовж стіни методом “притулити, може, не впадуть”. Модельний ряд жмуриків в трусах і з бірками на великих пальцях ніг доповнив один із студентів, який роздягнувся і начепив собі на палець бірку з номерком. Світло погасили і притихли… Нарешті прийшли дівчата. Першою їх реакцією був дискомфорт від темряви, потім – від тіл, що стояли уздовж стіни. У хлопців знайшлося більш-менш нормальне пояснення на зразок “так треба”, і дівчата заспокоїлися. Всі перезнайомилися, випили за зустріч, за вечір, за морг, за навчання… Словом, атмосфера була радісна й весела, обламувався наразі тільки студент, що застиг зі жмуриками в одній позі. І природно, коли хлопці запропонували показати дівчатам прикол, ті без вагання погодилися. Картина маслом: один з приколістів стає перед непорушними «солдатиками» і гучно командує на весь морг: «Рота! На перший-другий розрахуйсь!» Затерплий студент робить незграбний крок вперед і вимовляє сакраментальне: «Перший!» Результат: двоє дівчат знепритомніли, в однієї заклинило щелепу – вправляли вже справжні лікарі. У решти паніка і бажання змінити спіднє. Погано одне: приколістів з ганьбою відрахували з університету…
Колись
ВОЖДЬ
Вчився колись зі мною на потоці скромний хлопчик з простої єврейської сім’ї Боря Гофман. Жив він у гуртожитку і якось на кухні, коли готував яєчню, познайомився з американською стажисткою. Стажистці сподобалася Борина хазяйновитість, і незадовго зіграли вони весілля. Далі Боря, звичайно ж, вважав за краще поїхати на історичну батьківщину дружини, тобто в Штати. Правда, жити їм довелося в резервації, оскільки дружина виявилася дочкою індіанця. Але Боря як представник не менше гнобленої нації в цьому великої біди не бачив. Ось тут і починається найцікавіше. У дружини помирає батько. Який був, до речі, вождем племені. Тут і з’ясувалося, що, згідно зі звичаями, якщо померлий вождь не залишив потомства чоловічої статі (а в даному випадку так і було), то титул вождя передається чоловікові старшої дочки. Ось так простий московський єврей Боря Гофман став вождем індіанського племені. І навіть виступав періодично в конгресі, заявляючи: “Мій народ ображають” (маючи на увазі, звичайно ж, індіанців).