Режисер: Рік Роман Во

Десять років тому біржовик Джейкоб потрапив в автокатастрофу і сів у в’язницю за водіння у нетверезому стані, що призвело до смертельних наслідків. Термін у нього був невеликий, але відбувати його довелося з закоренілими гангстерами, і Джейкоб швидко зрозумів, що повинен вступити в банду білих нацистів, щоб вижити і не стати “опущеним”. Міцний і спортивний, він почав брати участь в тюремних розборках, отримав новий термін, який повинен був відбувати у ще більш суворій в’язниці, і до часу звільнення став авторитетним гангстером і довіреною особою «великого боса». Шлях повернення до нормального життя був для нього наглухо закритий, і після виходу Джейкоб продовжує бандитське існування. Він прекрасно розуміє, що якщо буде «рипатися», то гангстери вб’ють його колишню дружину і сина.

«Справжня пацанська кримінальна драма» – як часто можна таке сказати про голлівудський фільм? Навіть якщо герой – досвідчений бандит, його рідко можна з повагою назвати «справжній пацан» і «справжній мужик». Особливо, якщо його тіло покрите расистським татуюванням і якщо на волі йому доводиться носити сорочки з довгими рукавами, щоб не привертати зайвої уваги. Але чим рідше трапляються такі стрічки, тим цікавіше їх дивитися. І «Постріл в порожнечу» – видатний представник цього рідкісного жанру.

У «Пострілі» чимало переваг. Головна з них – психологічне нюансування центрального персонажа, яке робить його яскравим, цікавим і не завжди передбачуваним. Джейкоб – не природжений гангстер, який виріс серед кримінальних розборок і не знає іншого життя. Це людина з іншого, кращого світу (хоча важко сказати, наскільки біржовики кращі від гангстерів), і його перші, інстинктивні реакції, – це реакції чоловіка, батька і чесної людини. Показово, що коли у флешбеку дружина благає його оскаржити звинувачення, він говорить, що повинен відповісти за загибель найкращого друга, хоча, звичайно ж, не хотів нікого вбивати (Джейкоб всього лише ненадовго відволікся від дороги). Однак десять років в тюремній банді наділили його другою натурою, і тепер це ще й безжалісний убивця, який заточкою проклав собі шлях в «авторитети». Як він поведеться, коли операція з продажу великої партії зброї почне давати збій через недосвідченість і зраду підлеглого? Це не тільки захоплива історія, а й інтригуюча психологічна головоломка. Які інстинкти візьмуть гору? В чому полягає «хитрий план» Джейкоба? Кого герой покарає, а кого пробачить? І яку дещицю себе колишнього він збереже до кінця фільму?

Якщо ви любите таке кіно і такі сюжетні повороти, то ви будете дуже уважно стежити за кожним словом і вчинком головного героя. Природно, «Постріл» був би неможливий без чудового актора в головній ролі, і датчанин Костер-Вальдано, переважно відомий за фільмом «Гра престолів», впевнено підтверджує свою харизму і майстерність. Скандинав однаково переконливий як фінансист у флешбеках, так і як гангстер в основній розповіді (картина перемежовується сценами з минулого Джейкоба), і його герой переживає, що б він не робив і як би він не виглядав. Інші актори фільму не настільки «навантажені», але вони теж чудово підібрані. Тут і колоритні зеки всіх мастей, і втомлена колишня дружина Джейкоба (рідкісна драматична роль комедіантки Лейк Белл), і фактурний поліцейський (Омарі Хардвік з серіалу “Влада в нічному місті”), який, можливо, сам свого часу ледь не опинився в банді…

Ми, звичайно, не можемо зі знанням справи судити про те, настільки картина правдива, але завдяки акторам і сценарію вона дуже правдоподібна. Особливо в частині зображення сучасних тюремних звичаїв, порівняно з якими тюремні звичаї «Втечі з Шоушенка» здаються сварками в пісочниці. Оскільки це артхаусне кіно з драматичним ухилом, ефектного блокбастерного екшену в ньому немає. Зате в ньому є по-своєму потужні рукопашні сцени тюремних бійок і розправи, які не перетягують на себе ковдру, але вдало доповнюють основну «розмовну» оповідь і розставляють візуальні знаки оклику там, де фільм цього потребує.

Мабуть, єдиний недолік картини полягає в тому, що спочатку здається, ніби стрічка занадто багато часу приділяє тюремному минулому героя. Мовляв, і так ясно, що з Джейкобом сталося, і було б краще, якби після пари настановних флешбеків фільм зосередився на «тут і зараз», оскільки це більш захопливий сюжет. Однак до кінця картини стає ясно, що це не сценарний промах, а правильний підхід, оскільки минулі події ховають ключі до майбутніх вчинків Джейкоба. Крім того, коли головне завдання стрічки – намалювати детальний портрет героя в динаміці, то дивно було б дорікати їй за те, що вона не пропускає другорядні мазки і значущі етапи душевної еволюції.

ФЕЛІНСЬКИЙ