Відкритий лист Міколая Берловського, запрошеного лектора кафедри слов’янських мов Прикарпатського національного університету. Про конфлікт, пов’язаний з непродовженням трудової угоди Берловському, «ГК» писав у статтях «Один – проти університету» та «Один – проти університету-2».

Коли я читаю пояснення Лесюка і Цепенди, мені робиться погано. Прикро мені, що мої тутешні друзі змушені жити в такій системі брехні без кінця. «Жодна інституція не побачила криміналу в наших діях». І вже все в порядку?..

В зізнанні пресі Прикарпатський бреше так, що невідомо, чи сміятися, чи плакати, тож як хтось може до чогось придивитися? «Студенти, які їхали до літньої школи до Лодзі, закінчили в нас навчання, поїхали туди приватно». Огидно! Вони думають, що люди дійсно не мають ні краплини розуму? Студенти їхали після четвертого курсу – з засвідченням, що будуть навчатися тут далі. Всі після канікул повернулися на п’ятий курс. Але то не були їх студенти… Запитайте Інститут для іноземців у Лодзі, чи вони б дозволили, щоб приїхали приватно мої знайомі з України, чи все ж таки винятково мої студенти з ПНУ.

Цепенда каже: «Я не пропонував Міколаю почесну грамоту, бо то тільки для українців з 25-річним стажем». Супер! Зосередимося не на назві, а на факті, що він хотів дати мені письмову похвалу взамін на мовчання. Самі вони не знали, що хочуть мені дати: чи диплом, чи рекомендаційний лист. Але поставили ультиматум: я беру це і чемно мовчу, або вони будуть псувати мені репутацію і кар’єру. «Бо поки що пишемо про нього добре – а можемо почати писати погано».

Але ж ректор навіть в «Кореспонденті» мене лякає! «Ми були дипломатичні, є багато причин для ротації, але ми не хотіли молодому псувати кар’єру» – чи це не чистої води комунізм? Ми на тебе щось маємо, не скажемо що, але маємо. Якщо існує стільки аргументів проти мене, то яким правом дозволили мені тут два роки працювати? І за що хотіли мене хвалити?

Ректор каже мені це безсоромно при перекладачеві, при адвокатові… Вміє брехати і лякати. Він дійсно думав, що може так розмовляти з 30-річним поляком в 2015 році? Жах. Не за такі стандарти боролися українці на Революції гідності.

Каже прямо, що вони тут так практикують – якщо є проблема, то згладжують, а пізніше живуть так, ніби ніколи нічого не було. Він сказав теж журналістці, що в справі зі мною не йдеться про мій контракт, тільки про ворожі сили, які хочуть побороти університет. Так-так, вороги системи і найняті ними Міколаї – все це вже ми чули в епоху СРСР.

Або: «Лесюк був ініціатором ротації Міколая, але каже, що я, бо він на емоціях». Серйозно? В лютому, як він писав мені на “Фейсбук”, що то ректор за його плечима зробив, також був на емоціях? Лист до Києва пішов 10 лютого, а Лесюк, який не мав з ним нічого спільного, знав про нього 30 січня. Яке ж це… «правдиве»!

Студент хотів писати в мене магістерську роботу. Лесюк сказав, що ні, бо ні – декан студента ігнорував. Студент пішов до ректора, і ректор дав згоду на моє наукове керівництво, про що повідомив кафедру професор. За два дні після бентежної зустрічі з Цепендою щодо моєї справи (що за випадковість!) виявилося, що голова екзаменаційної комісії підриває рішення ректора, бо, мовляв, він найважливіший. Магістр не може бути науковим керівником. Чому ж інший магістр міг? Бо ніби був інший статут. Але ніхто не показав ні нового, ні старого статуту. Рішення ректора підірвано, а наукове керівництво від мене відібрано. Цепенда про це навіть не знав. 26 травня казав на зустрічі зі мною і з адвокатом, що він же люб’язно дав мені керівництво тією магістерською. Статути, на які ми покликаємося, але які нікому не показуємо, рішення ректора, про які він сам не знає, що вони вже давно недійсні або й ніколи такими не були – ніякої Європи з цього не вийде!

Лесюк каже, що я покинув студентську практику, бо займався бізнесом з ялинками. Ялинки в лютому?! Це діагноз. І не згадує, що сам мені написав: «Все ОК, не треба приїжджати» – навіщо? Так чинить християнин? Це називається подвійна мораль. (Передаю редакції те повідомлення Лесюка до мене).

Вже раз студенти написали, що то дурниці про Міколая, який махає ногами, танцює на столах, бігає по партах, це видумані історії, якими маніпулюють. А Лесюк далі своє торочить. Те саме з ситуацією з того року, коли він на мене сильно образився. Сказав: «Ні, не можу їхати до іншої країни з лекціями, якщо ані слова на тій мові не знаю». Так. Але сказав також, що я повинен знати українську і моя попередниця не знала її тільки тому, що працювала лише рік, але якби мала працювати другий, то її б змусили до вивчення української. Але цього професор не хоче пам’ятати.

«Берловського вигнали з роботи», – він каже «Галці». Питаю: хто, коли, з якої? «Берловський відмовився від викладання на першому курсі!» Нехай себе не виставляє на посміх, хай перевірить – я вчу перший курс…

Mій завідувач до студентів, які минулого семестру поїхали за обміном до Слупська, писав погрозливим тоном, що не витримує жодної критики. Чому завкафедри не хоче чесно, як мужчина, показати той лист? Хай покаже його всім, якщо вже він такий порядний і невинний. Про мене, зокрема, написав неправду, вживаючи вульгарну лексику. «Bін просто брехло, базарна баба, він обгаджує студентів» – це слова пана професора про іншого викладача… До студента! Я маю всі ці паскудні повідомлення.

Професор підскакує на кріслі, тішиться і плескає в долоні, коли студент або студентка, яких він не любить, отримує погану оцінку. Дуріє із заздрості, коли якийсь викладач, крім нього, тішиться з симпатії молоді, відбирає йому години (і я в цьому не перший).

Мій виїзд на різдвяні свята. Завкафедри дав мені на це дозвіл, а пізніше скаржиться при ректорові: екзамени, заліки, студенти бігають і шукають Міколая, а Міколай зник. Всі вчительські обов’язки я виконав перед від’їздом, а якщо хтось бачить студентів, які бігають і шукають мене і яких насправді немає, то це дуже погана ознака.

Так само мій неспокій щодо нездорової поведінки Лесюка викликав мій похід зі студентами до парку на заняття. Завкафедри кілька разів наказував телефонувати до них старості і казав вертатися в аудиторію, “бо Міколай не прийшов на роботу, а ви його прикриваєте”. Студенти на це: “Покличемо Міколая до телефону, він же збоку стоїть”. – “Ні, я не буду з ним говорити, бо його там нема”.

Лесюк намагався шарпнути мою колегу та не дати їй говорити, коли вона хотіла висловитися на мою підтримку в присутності ректора. Це важко назвати гідною поведінкою…

Всю цю історію і про всі скандальні моменти знав ректор Цепенда – від мого адвоката. Але відіслав йому те ж саме порожнє формулювання, що Міколай добре вчить, любимо його, але дякуємо йому. Про паскудні закулісні справи університету – не згадав ні слова. (Лист до адвоката я подаю до інтернет-версії «Галицького кореспондента»).

Я залишаю кожному читачеві до роздумів справу університетських стандартів і демократії, які Цепенда тягне до нульового рівня. Нехай люди задумаються, чи хочуть жити в країні, в якій ректор університету може безкарно ігнорувати такі скарги.

Якщо велика людина, шеф, наприклад, зґвалтує секретарку і вона буде мати з ним конфлікт на роботі, то ми її також усунемо, незважаючи на те, хто є винним у цьому конфлікті? Бо шеф є великою людиною? Вибачте, але я на це не куплюся.

Студенти одноголосно засвідчили, що бачили, що підписують, а я навіть не торкався до того збирання підписів. Незважаючи на це, Лесюк стверджує, що я змусив їх до цього шантажем. Якби то була правда, я би втратив право виконувати свою професію, тому я боюся, що решту життя за власним бажанням Лесюк проведе зі мною в суді.

Я був на підсумковому семінарі щодо практики в школі. Студентки розказували жахи. В Польщі все телебачення говорило б про таке зо три місяці. Один вчитель наказав студентці проводити уроки, бо сам десь собі поїхав, хоч вона мала запалення легенів і температуру 40. Інша вчителька підносить і шарпає дитину, в якої ДЦП. Але це все добре. Методисти, представники деканату посміхалися, чуючи ці розповіді. Я ж поганий і неметодичний, мене треба усунути.

Не важливо, що студенти кажуть мені про страхи, мрії, про те, що їх били вдома або з них насміхалися вчителі. Та вся довіра нічого не означає, бо… Власне, бо що? Бо я сиджу на парті? У моїх заняттях брав участь православний священик – і ніби толерував «розмови про збочення», які закидає мені Лесюк?! Це центр Європи, ХХІ століття. Я не нав’язую ні собі, ні студентам табу. Коли ми розмовляли, що є гріхом, а що ні, студент підказав мені таку ситуацію: «Я не побажав свідомо жінки свого ближнього, але моє тіло зреагувало на її вигляд». Чи я повинен зробитися червоний і перервати заняття? Ні, я не такий. Якщо хтось біжить потім до професора зі скаргою, що Міколай сказав слово «ерекція», то вже проблема його ментальності. Я нікого до дискусій не примушую.

Лесюк, особи з міжнародного відділу, які хотіли їздити на таксі за мої гроші, нічого не робили, скидали свої обов’язки на мене, на моїх колег, лаборанток, студентів, на мою маму. Вони не бояться ротації. Жах!

“Міколая ніхто не виганяє, просто у нього закінчився контракт, а він нікому не подобається”, – каже Лесюк. Огидна маніпуляція! Минулого року теж  закінчувався мій контракт, але він поновлюється щороку. Професор написав мені дуже позитивну рекомендацію, підтверджуючи добрі відгуки серед студентів та інших працівників. А тепер раптом Міколай нікому не подобається. Зрештою, студенти писали про методику, бо я особисто нікому подобатися не мушу.

Я не стверджую, що контракт не закінчується в червні. Однак я вважаю, що його непродовження позбавлене будь-яких причин. Тому я проведу процес, який засягне навіть до Страсбурзького суду, якщо буде треба.

Якщо Україна хоче до Європи, то Міністерство освіти повинно зайнятися цією справою поглиблено. Поки що маю враження, що наказали Цепенді вирішувати все. А він є стороною конфлікту. Ніде в цивілізованому світі не можна бути суддею власної справи.

Багато осіб пишуть до мене позитивні відгуки – різними мовами. Молодь не хоче бути заляканою і жити в архаїчній країні, в лицемірній системі.

Багато також я отримав питань, чи не боюся. Бо ж погрожували мені, я тут сам і так далі. Найбільше завжди я боявся… бути наляканим. Заохочую всіх, щоб жили відважно, бо якщо піддамося страху, то виявиться, що наше власне життя хтось переживе за нас.

Міколай БЕРЛОВСЬКИЙ

 

 

УТОЧНЕННЯ

На адресу редакції «Галицького кореспондента» надійшов лист від завідувача кафедри слов’янських мов ПНУ ім. В.Стефаника Миколи Лесюка щодо уточнення інформації, що була надрукована у статті «Один проти університету-2» (№25, за 18 червня ц.р). Друкуємо його без змін:

«Під час телефонної розмови з автором публікації «Один проти університету-2» я неправильно зрозумів запитання і дав нечітку відповідь. Насправді, ректор університету проф. І. Цепенда на подання кафедри слов’янських мов (а не «з власної ініціативи») відмовив М. Берловському у продовженні контракту.

 

На початку другого семестру я написав ректорові службове подання про необхідність припинення співпраці з М. Берловським, де були подані відповідні аргументи, зокрема щодо методики викладання. На основі цього ректор написав у Міністерство освіти і науки України лист щодо ротації Берловського та заміни його іншим викладачем».