На території туберкульозного відділення Солотвинської райлікарні не працюють очисні. Знезараження небезпечних стоків призупинили, ситуація становить загрозу здоров’ю і життю не тільки пацієнтів та медперсоналу, а й тих, хто проживає поблизу лікарні.

 

Ілюзія очищення

Два тижні тому на територію тубвідділення важко було пройти. Сморід, що заполонив увесь простір, дошкуляв навіть людям, які живуть поблизу. Це відділення Солотвинської лікарні розраховане на три десятки місць, на його території працює баклабораторія, що досліджує небезпечні бактерії. А очисні споруди, які мали б знезаражувати стоки, не працюють.

«У нас дуже багато хворих із так званим мультирезистентним туберкульозом, тобто стійким до наших протитуберкульозних препаратів. І якби ці стоки потрапляли в інші місця, тим самим ми могли б спричинювати вищу захворюваність на туберкульоз серед населення нашого району», – застерігає завідувач туберкульозного відділення Ольга Богровецька.

Інфекційне відділення має свою специфіку роботи. Для знезараження небезпечних стоків у великій кількості використовують хлоровмісні речовини.  Тому проблему очисних споруд треба вирішувати негайно.

Їх будівництво розпочали ще у 2011-му. На той час вартість будівництва складала понад 1 млн. 400 тис. грн., кошти виділили з екологічного фонду. Автором проекту та його реалізатором стала приватна фірма «Пріма-сервіс». Ще два роки тому роботи вийшли на стадію завершення, але остаточно запрацювати очисні так і не змогли.

«Ще на початку будівництва ми в управління екології робили характеристику стоків для того, щоб знати, який тип очисних потрібно вибрати. І коли вони були збудовані, у мене виникло кілька зауважень. Я наполягав, що ми приймемо їх тоді, коли вони будуть виведені на режим експлуатації, тоді, коли 2-4-кратне обстеження стічних вод буде в межах норми», – пояснює головний лікар Солотвинської районної лікарні Манолій Піцуряк.

В тестовому режимі очисні працювали два роки, а понад місяць тому взагалі припинили роботу. Нині приміщення, де знаходяться чани з нечистотами, опломбоване. А головлікар вимушений замовляти спеціальну машину, яка вивозить стоки на переробку за два десятки кілометрів, у Богородчани. Попри вже вкладені мільйони в очисні споруди, бюджет закладу зазнає додаткових витрат.

Очисні до цих пір перебувають на балансі обласного департаменту житлово-комунального господарства. Там запевняють, що про проблему знають, але дати раду їй і підряднику не можуть. «ТзОВ «Пріма-сервіс» були перераховані гроші для пусконалагоджувальних робіт. Департамент неодноразово висилав запити організації стосовно того, що об’єкт треба ввести в експлуатацію і запустити або повернути використані бюджетні кошти. Натомість отримував відписки. На сьогодні департамент відправив відповідний запит до прокуратури», – пояснює ситуацію директор департаменту Володимир Ілійчук.

Чиновник запевняє, що проект «Пріми-сервіс» пройшов необхідні експертизи. Аванс на завершальну стадію робіт перерахували ще минулого року, а здачу об’єкта фірма затягує досі.

Франківський еколог Володимир Красноштанов переконує, що будувати очисні споруди в лікарні за запропонованим проектом не можна було одразу. «Перша причина, чому не можуть працювати солотвинські очисні споруди, – те, що в експертизі було написано 3 мг/л по БПК, а у прайсі фірми – 30 мг/л, тобто вони не можуть досягти необхідних показників. Їм треба було одразу відмовити, замість цього вони нібито виграли тендер і почали займатися цією роботою», – каже Красноштанов.

Коли еколог спробував отримати детальну інформацію про перебіг тендеру, йому відповіли, що документи знищені, бо минув час. І розібратися в тому, хто проводив тендер та які технології застосовували, – неможливо. Окрім того, що в пропозиції не були вказані необхідні показники очистки, в селищі поблизу немає жодного потічка, куди б можна було скидати так звану технічну очищену воду. Її вивели на метр углиб землі і стоки розтікаються підземним водоносним горизонтом, потрапляють у людські криниці. Якщо зважити на те, що впродовж років очисні працювали у тестовому режимі, то яку воду пили селяни, знає лише Бог.

Красноштанов запевняє: ще до початку будівництва очисних споруд він пропонував виділити з бюджету 137 тис. грн. на закупівлю спецмашини, щоб  вивозити стоки на очисні, що поруч головного корпусу райлікарні, за два кілометри від тубвідділення. Тоді з невідомих екологу причин від цієї дешевої ідеї відмовилися і вирішили будувати окремий комплекс очисних.

Але якщо про проблему з роботою очисних споруд у Солотвинській районній лікарні хоча б заговорили, то про відсутність їх у лікарнях, санаторіях, школах та інтернатах на сільській (особливо гірській) території області просто мовчать. Упродовж кількох десятків років про переробку нечистот просто забували, і з часом така недбалість може призвести до екологічної катастрофи.

«У нас є санаторій «Смерічка», де у дітей лікують кістковий туберкульоз, там є й доросле відділення. Є санаторій «Гірське повітря» у Ворохті, де також лікують туберкульоз, і всі ці стоки без очищення течуть у Прут. Населення Ворохти боїться купатися в Пруті, бо знає, що все місто води без очищення скидає в річку», – каже Красноштанов. До речі, в ході нашої розмови він назвав десятки місць, де закриваються очі на те, що зливають у гірські ріки…

 

Врятувати сміттєзвалище

В Івано-Франківську – інша екопроблема. Міське сміттєзвалище, що за 14 км від міста, біля с.Рибного, – чи не єдине в країні, фільтрати з якого стікають в загальну міську каналізацію. Відколи працює сміттєзвалище, тут заскладовано два мільйони тонн побутових відходів. Щодня з сусідніх районів та Івано-Франківська привозять 200 тонн сміття. Дощ, сніг та гниття непотребу призводять до того, що у спеціальному колекторі збираються небезпечні стоки.

Директор КП «Полігон ТПВ» Юрій Мороз переконує, що «місце для збору сміття вибрали вдало, тут глинисті ґрунти, і вони не дають рідкій гнилості потрапляти в землю». Аби чорні води не переливалися через верх, їх раз на рік через змонтований трубопровід перекачують в очисні споруди міського колектора. Така практика рятує довколишні села від екологічного лиха, натомість стає фінансовим тягарем для місцевих комунальних підприємств. Нейтралізувати водночас 30 тис. кубометрів фільтрату не може жодна очисна система, навіть така сучасна, як у «Водоекотехпромі».

На очисній станції стежити за якістю води допомагають спеціальні датчики. Вони встановлені на кожному етапі фільтрування води та виведені у спеціальну схему. Тому все, що відбувається в системі, одразу видно на спеціальному моніторі. Коли на очищення потрапляють стоки з сміттєзвалища, більшість звичних параметрів зашкалюють у тисячі разів. Аби контролювати та дозувати подачу небезпечного фільтрату, на станції кожних дві години відбирають проби.

Технологи міських очисних споруд застерігають: у стоках сміттєзвалища наявна чи не вся таблиця Мендєлєєва, це не лише хімічне забруднення, а й живі організми, які знищують спеціальний мул, що очищає воду. На станції немає додаткового резервуара, де б могли чистою водою розбавляти фільтрат, тому його розводять стічними водами, які надходять з міста. А для того, щоб очищення відбувалося поступово, його дозують – пропускають по 5-10 кубометрів води.

За підрахунками гендиректора КП «Івано-Франківськводоекотрехпром» Миколи Саєвича, витрати на очищення стоків з полігону становлять понад 800 тис. грн. Тобто таку суму мали б заплатити підприємству за те, що воно приймає фільтрат. Щороку на встановлення тимчасового фільтратопроводу з міського бюджету виділяють 400 тис. грн. Аби раціонально використовувати гроші, треба будувати стаціонарний фільтратопровід. «Це для нас краще, бо не буде раптового скиду і ми постійно зможемо контролювати якість води та очищення фільтрату», – стверджує Саєвич.

Та найбільшим позитивом будівництва стаціонарного фільтратопроводу стане те, що сміттєзвалище отримає ще кілька років життя. Місця, де забирають рідкі нечистоти, звільнять для складування твердих відходів, а це додаткових чотири роки роботи міського полігону ТПВ.

Щоправда, коштів на реалізацію цього проекту немає. У міському департаменті комунального господарства підрахували вартість зведення фільтратопроводу – 6 млн. грн. Тендер на проведення робіт провели ще минулого року, втім жодного сантиметра фільтратопроводу для відкачування нечистот досі не встановили.

«За умови фінансування, будівництво його займе місяць-два часу. У міському бюджеті грошей немає, і ми дуже сподівалися на кошти з обласного фонду охорони навколишнього середовища або державну допомогу. На жаль, їх немає», – пояснює директор департаменту Михайло Смушак. Остання надія на те, що скоро переглядатимуть цьогорічний бюджет міста, то, може, тоді гроші знайдуть.

Крім того, фільтрат можна використовувати з користю і на полігоні. Зокрема, зрошувати ним сміття, щоб швидше перегнивало. Там же, на місці, можна встановити системи, які перероблятимуть біогаз на електричну енергію. Плани – амбітні, але фінансозатратні та довготермінові. Наразі врятувати місто від екологічного лиха може тільки 15-кілометрова труба.

 

З широко закритими очима

Утилізація нечистот зазвичай вимагає уваги і грошей. Бракує і першого, і другого. Під час розподілу і переділу бюджетних коштів обласні обранці забувають про пріоритети і, як видається, лобіюють чиїсь бізнес-інтереси. Нагадаємо, що впродовж трьох років на тлумацькому озері «поліпшили благоустрій» аж на 6 (!) мільйонів гривень. Аби облаштувати там рятувальний пост, буйки, грибки, туалети та заїзд для машин, цього року з того ж таки екологічного фонду попросили ще 950 тис. гривень. Про таке неефективне використання коштів «Галицький кореспондент» писав у матеріалах «Вода гроші миє» (№14 за 2 квітня 2015 р.)  та «Мільйони закопали у намул» ( №18 за 30 квітня).

Громадська інспекція у складі депутатів облради та журналістів переконалася, що  впродовж років гроші просто закопували у намул. Тоді, як на інші очисні споруди, колектори, каналізаційні мережі, берегоукріплювальні споруди депутати виділяли щонайбільше мільйон гривень, то з тлумацького районного бюджету щедро викидали одразу по 2-3 мільйони. Виходить, що на облаштування чийогось ставка гроші є і були, а на вирішення проблеми катастрофічного засмічення рік та ґрунтів – немає. Чиновники не бачать у цьому небезпеки чи руки не доходять?

Ситуації, описані в статті, кардинально різні: в одному випадку є гроші, але немає якісної роботи, в іншому є ідеї та потреба, але відсутні кошти. І якщо викачування небезпечного фільтрату з івано-франківського сміттєзвалища перебуває на постійному контролі, то спорудження та робота очисних споруд у сільських та гірських районах – це чорна діра.

Категорична заборона контролюючим органам проводити будь-які перевірки, введена минулого року, буде чинною до наступного. Зелені садиби, санаторії та відпочинкові комплекси отримали «зелене світло» для ведення бізнесу. Для розвитку туристичної інфраструктури це добре, а як для природи – побачимо…

 

Ірина ТИМЧИШИН