Якось

ВИМ’Я

Трапилась ця історія, коли в країні не було жодного продукту чи товару, який можна було б назвати не дефіцитом. Один знайомий працював на м’ясокомбінаті, любив випити, як і більшість роботяг, і, як всі люмпени, крав. Улюбленим делікатесом він вважав коров’яче вим’я (!). І от якось раз, немало прийнявши на душу в кінці робочого дня, Степанович за звичаєм запроторив улюблений продукт (вим’я) в штани і потупав через прохідну до зупинки маршрутки. Треба зауважити, що він не був надто акуратним і частенько забував застебнути ширінку після відвідування туалету. Зайшов Степанович у салон автобуса, плюхнувся на сидіння і став витріщатися на пасажирів. Якраз біля нього стояла молода дівчина. Випадково її погляд ковзнув по ньому, і вона видала невиразний писк і закотила очі. Степанович простежив за цим поглядом і побачив, що з розстебнутої ширінки стирчить… член! (Але ви здогадалися, що це був сосок від вимені!). Не кажучи ні слова, винахідливий жартівник витягає з кишені складний ножик, досить тупий, з помітним зусиллям відпилює те, що стирчить із ширінки, і викидає у вікно!!! Потім спокійно ховає ніж і застібає ширінку. Дівчина знепритомніла, а Степанович залився п’яним сміхом.

Колись

БРОНЕТРАНСПОРТЕР

 

Було це у розквіт застійних часів дорогого Леоніда Ілліча. Історія ця сталася ще до мого народження, а тому буде розказана так, як була почута, тобто близько до оригіналу! Був у нас у райцентрі при поштовій службі гусеничний бронетранспортер, який опинився там після списання зі збройних сил СРСР, вочевидь, для доставки пошти у важкодоступні населені пункти. Так от, якось у розпал зими екіпаж цього бронетанкового чуда, вже добряче напідпитку, через відсутність роботи отримує завдання доставити вантаж в один із дальніх населених пунктів. Треба додати, що це нехитре завдання ускладнювалось снігопадом, який тривав вже кілька днів, що й зумовило вибір цього транспортного засобу! Екіпаж із двох бравих поштарів прихопив з собою своїх дружків по чарці, а також не забув взяти з магазину продукцію для продовження банкету, і вирушили вони в дорогу. В ході поїздки засніженими дорогами Гуцульщини до пункту призначення, під час якої було піднято немало тостів, у світлі головних фар постав перед ними занесений снігом бензовоз з водієм, який не зміг дістатися до рідного колгоспу. Рішення було прийнято миттєво – бензовоз на буксир! Причепивши ГАЗон, компанія продовжила свій нелегкий шлях. І під час розпивання чергової пляшки в холодній утробі броньованої машини, зовсім забувши про те, що у них дещо є на буксирі, один з друзів поцікавився у механіка-водія: «А ти можеш через лісопосадку проїхати?» Водій відповів ствердно і скерував багатотонну машину вбік від дороги. Поваливши на своєму шляху кілька дерев, вони виїхали в поле, проїхали ще кілька перешкод, на які натрапили їхні гусениці. Аж тут один з учасників цього шоу згадав про об’єкт на буксирі! Вискочивши з бронетранспортера, вони побачили неслабо покручений бензовоз з водієм, який був біліший від снігу від пережитого жаху. Він вистрибнув з матюками з кабіни і скинув буксирний трос з бампера вантажівки, тоді ще раз послав їх туди, куди посилають всіх з такого приводу, і вирішив за краще залишитися на дорозі, незважаючи на заметіль і вмовляння протверезілого екіпажу…