На Прикарпатті у деяких селах існує унікальна традиція прощення гріхів праправнуками. Такий обряд колись був поширений у багатьох країнах Європи. А до наших днів зберігся лише на Верховинщині.

У селі Вигода Верховинського району  існує традиція “Прошші предчіт”. Краєзнавець Іван Зеленчук розповідає, що “гуцули-старожили називають четверте покоління нащадків одним коротким словом – “предчіта”. Тому звичай потрібно розуміти як “прощення праправнуків”, пише Експрес.

Сьогодні мало хто використовує цей старовинний християнський обряд. Адже для цього людині потрібно дожити майже до столітнього віку, дочекатися не лише народження і хрещення предчіт, але й того часу, коли вони зможуть самостійно ходити і говорити. До речі, колись за це прапрадід і прапрабабця обдаровували своїх предчіт гарним вбранням, коровами, конями та вівцями. Старожили Гуцульщини вважають, що на ті вибрані родини, у яких прапрадіди чи прапрабаби дочекались предчіт, сходить Боже Благословення, і тому вони розквітають у своїх нащадках.

Дворічна Алінка Цвілинюк, яка живе у селі Вигода Верховинського району, стала предчі для своєї прапрабабці Сеньки Гаврильчук 1930 року народження, здійснивши родинний обряд “Прошші предчіт”.

Іванка Цвілинюк, мати Аліни, розповідає, що свого часу, в трирічному віці, прощала гріхи своїй прапрабабці Марії Кікінчук.

“Саме прапрабабця Марія в нашій родині була першою предчі, – розповідає Марія. – У 1913 році здійснила обряд предчі для своїх прапрадіда та прапрабаби Василя та Василини Білачуків із присілка Пушкар. Потім це повторила я, а моя донька Алінка наразі цей обряд звершила не повністю”. Тож вона знову робитиме це наступного року.

“Тільки праправнуки-предчіта мають сакральне право звернутися до Господа Бога, щоб Він допоміг простити всі гріхи прапрадідові чи прапрабабці, – розповідає Іван Зеленчук. – Тоді старенькі помруть безгрішними.

Обряд “Прошші предчіт” проводять у трьох різних формах. Передусім прапрабабусі чи прапрадіду потрібно взяти в руки хресну сорочечку свого предчіти і помолитися до Бога. Коли дитині виповниться один рік, їм потрібно напитися води з рук свого предчіти. А після двох років – усно попросити в свого предчіти прощення своїх гріхів. А предчі відповідає: “Хай Бог прощає та й я прощу”.

Іван Зеленчук був свідком цього обряду 17 років тому, коли предчі була Іванка. Він пригадує: “Тоді в старому будинку зібралась родина Кікінчуків, яка складалася із чотирьох поколінь матерів. Марія Кікінчук – 1910 року народження, Сенька Гаврильчук 1930 року, Василина Шайваровська – 1959, Світлана Кімейчук – 1976 року народження зі своєю трирічною донькою Іванною. Дівчинка простила гріхи своїй прапрабабі Марії, повністю дотримуючись традицій”.