23 бурих ведмеді знайшли притулок у реабілітаційному центрі, що був створений шість років тому в Національному природному парку «Синевир».

Історії більшості з них викликають жах, сум і сором – сором за людей, які так жорстоко поводилися з тваринами. Цих ведмедів возили у пересувних цирках, використовували для муштри мисливських собак або ж просто тримали у маленьких клітках для «розваги» туристів. Їх вдалося визволити з неволі, і тепер вони отримали шанс почати нове життя у природних для себе умовах, пише zik.ua

Ведмедиця та її маля, фактично, не звертають увагу на відвідувачів – уже звикли до потоків туристів, які приходять на них подивитися. Огорожа – під напругою. Побачити тутешніх мешканців можна лише через сітку, адже це все-таки дикі звірі -заходити на їхню територію для людини смертельно небезпечно.

У своєму користуванні ведмеді мають площу 12 га. Тут вони живуть у напіввільних умовах: двічі на день їх годують, але вони гуляють лісом й частково самі собі добувають їжу. Загалом Реабілітаційний центр поділяється на дві зони: великий вольєр, де зараз живе 12 ведмедів, та місце для карантину – там наразі перебуває 11 ведмедів.

У карантинній зоні є сім кліток і невеликий вольєр з басейном. Нові ведмеді, які потрапляють до Центру, проходять обов’язковий 30-денний карантин, після чого їх поступово адаптовують до великого вольєру. Також там тримають хворих тварин – надають їм допомогу.

Міша один із тих, хто зараз на карантині. Його ведмежам знайшли в лісі. Спочатку за ним спостерігали, чекали, чи не прийде його мама. Але ведмедиця так і не з’явилася – кажуть, якщо самиця ведмедя не повернулася, значить вона не вижила. Скоріше за все, підстрелили браконьєри. Так Міша опинився у Реабілітаційному центрі. Щоб його вигодувати, купували коров’яче молоко.

Тут живуть і маленькі ведмеді, яких не можна випускати до дорослих, поки вони не підростуть і не зміцнюють, інакше їх можуть просто роздерти. Але є й такі тварини, які весь час перебувають в карантинній зоні, оскільки потрапили сюди вже в дуже поганому стані і потребують постійного догляду. Є серед них хворий на епілепсію ведмідь а також сліпий самець, якому колишні його господарі викололи очі.

Процес реабілітації цих тварин непростий, його тривалість індивідуальна. Зазвичай, легше і швидше це відбувається у молодих ведмедів і важче – у старих.

Ветеринар Михайло Маслей працює тут з самого початку, з 2011 року, ще здалеку впізнає всіх своїх підопічних і якось майже по-батьківському лагідно кличе їх за іменами.

«Наша робота складається з декількох етапів. Перший – це транспортування ведмедів до Реабілітаційного центру та утримування їх на карантині. Після завершення карантину починається другий етап реабілітації – пробуємо запускати ведмедя до карантинного вольєру. Там тварина звикає до дії електроогорожі. Після чого третій етап – це знайомство. Ведмедів, яких хочемо випустити одночасно, ставимо у сусідні клітки, годуємо разом. Часто ці тварини недоїдали, і ми даємо їм зрозуміти, що їжі вдосталь і що не треба за неї конкурувати. Це зменшує ризик травмування. Потім випускаємо цих ведмедів, вони знайомляться, бавляться. Ми спостерігаємо за ними певний період. Якщо тварини вже повністю адаптовані, четвертий, завершальний етап – це випуск до великого вольєру», – розповідає ветеринарний лікар Центру реабілітації бурих ведмедів Михайло Маслей.

У неволі всі природні інстинкти тварин притупляються, натомість формуються нові, не притаманні їм раніше рефлекси. Наприклад, у ведмедів, яких дресирували для виступів у цирку, може бути так звана «компульсивна», тобто примусова поведінка. Цих тварин під музику ставили на розжарену плиту, щоб кожного разу, коли вони чують таку музику, викликати відповідну нервову реакцію. Щоб позбутися цього синдрому, ведмедю потрібен час і дбайлива робота доглядачів.

Така доля спіткала Беню. Коли його забрали з мандрівного циганського цирку у 2012 році, він був у дистрофічному стані – важив менше як 200 кг. Зараз він уже практично вилікувався і став найбільшим самцем у Реабілітаційному центрі. На цей момент важить близько 480 кг. А коли від’їдається перед зимовою сплячкою, може набирати до 600 кг.

Раціон для ведмедів складений за порами року. Найменший він взимку, найбільший – восени. Це всеїдні тварини – їдять фрукти, овочі, м’ясо. У цей час на всіх мешканців центру йде щодня 60 кг моркви, 60 кг яблук, 40,5 кг риби, 69 буханок хліба, 31,5 кг крупи вівсяної, кукурудзяної чи пшеничної.

Щоб допомогти ведмедям повернути природні інстинкти, доглядачі ховають їжу в різних місцях. Тоді тварини змушені докласти певних зусиль, щоб її дістати.

Відвідувачам центру підгодовувати ведмедів «людською» їжею (як от цукерками чи печивом) категорично заборонено, адже це шкодить здоров’ю тварин. Та не всі з туристів добросовісні, а впильнувати за всіма неможливо, нарікають працівники центру.

Залягання у зимову сплячку – це, до речі, теж один із інстинктів, який у неволі порушується. Та ведмеді поступово повертаються до своїх природних біоритмів.

Адаптовані ведмеді, які проживають у великому вольєрі, практично всі впадають у зимову сплячку. Тут для них створено 24 штучні барлоги. Тривалість сплячки залежить від зими і від того, наскільки тварина від’їлася. Рекорди у цій справі б’є, знову ж таки, найкрупніший самець Беня – були роки, коли він примудрявся проспати п’ять місяців.

На території великого вольєру спеціально створені три штучні водойми, оскільки ведмеді дуже люблять купатися. Це й не дивно, адже їм неабияк жарко з таким хутром. Ведмедям краще, коли –30, аніж коли +30, пояснює ветеринар.

Найбільш активні ведмеді зранку, коли хочуть їсти, а як поїдять і покупаються, то люблять відпочивати на галявині. Як от це робить Дюрій. Він перший мешканець цього ведмежого притулку. Його привезли ще в листопаді 2011 року з Драгобрату, що на Рахівщині. Там тварину утримували задля розваги і приманювання туристів, закувавши в маленькій дерев’яній хатинці. Дюрія відбирали силою, з правоохоронними органами. Підприємці не хотіли його віддавати, тому що він служив їм для заробітку.

Ведмедицю Розу привезли у 2011 році з м. Літин на Вінниччині. Там її тримали у клітці біля бензоколонки. Можна лише уявити, як страждала тварина із нюхом у сто разів сильнішим, ніж у людини, коли змушена була вдихати всі вихлопні гази біля траси.

У рабство на Близький Схід мало не потрапили ведмежата Боря та Настя. Їх накачали невідомими препаратами і хотіли переправити у дорожніх сумках в Об’єднані Арабські Емірати. Але на рентгені в аеропорту побачили у валізах два ведмежих скелети. Відтак тварин у власника конфіскували. Більше того, суд змусив його заплатити близько 50 тис. грн штрафу. Зараз ведмежата вже підросли. Боря важить близько 100 кг, Настя трохи менше, але це природно для самиць ссавців.

Також у Реабілітаційному центрі є двоє ведмежат, які народилися тут півроку тому – їхня мама Маша потрапила у притулок уже вагітною. Зараз основна «робота» маленьких Йолки і Наді – бавитися.

Бурий ведмідь занесений до Червоної книги і належить до тих видів, які потребують особливого захисту. Неможливо сказати точно, скільки їх залишилося в Україні у дикій природі. Але на думку ветеринарного лікаря Михайла Маслея, не більше ста. Дуже шкодить цьому виду вирубка лісів і, звичайно, браконьєрство.

Тих же ведмедів, яких визволили з неволі і підлікували в Реабілітаційному центрі, випускати самих на волю не можна, адже повністю адаптуватися до самостійного життя в лісі вони вже не зможуть.

«Ведмеді взагалі не піддаються реінтродукції в дику природу. Це доволі розумні тварини. Якщо вони хоча б раз спробували їжу від людей, то постійно будуть підходити до людей, замість того, щоб шукати їжу у диких умовах», – наголошує Михайло.

Реабілітаційний центр НПП «Синевир» уже майже повністю заповнений. Відповідно до прийнятих норм, на кожного ведмедя має бути 500 м кв території. Тобто більше як 24 ведмедя він не може містити на своїх 12 га. Максимум – до 30, але загалом йому би вже не завадило розширення.

«Якщо хтось побачать, що ведмедя десь утримують, слід звертатися в екоінспекцію на місцях, вона має скласти відповідний акт, і ведмедя мають конфіскувати через суд», – радить Михайло Маслей.

Також можна звертатися в поліцію. У серпні цього року набув чинності закон, який запроваджує кримінальну відповідальність за жорстоке поводження з тваринами. Такий факт не може не радувати. Важливо тільки, щоб цей закон виконувався і щоб люди виявляли людяність до інших живих істот, з якими вони ділять цю планету.