Іванофранківець отримав повістку наприкінці січня 2015 року і тоді став першим із депутатів Івано-Франківської міської ради, які пішли до війська під час четвертої хвилі мобілізації. Був командиром взводу 30-ї механізованої Новоград-Волинської бригади, воював на позиції біля с. Троїцького Попаснянського району. Там пробув майже рік.

Після демобілізації Андрієві було дуже важко – гризла апатія до навколишнього життя. За час перебування на війні він уже звик до спілкування лише з вояками, до сірості і смороду безнадії: «Ти мусиш підлаштовуватися під це середовище. А з часом ти й сам стаєш таким».

Відвикати було важко. Найдужче дратували запитання на кшталт «Як там було?». «Наче в фільмах про зомбі-апокаліпсис, але без зомбі», – спокійно відповідав чоловік.

Ще під час відпустки, коли Андрій пішов у департамент соцполітики, аби оформити пільги, він зрозумів, що з ним коїться щось не те. Всі працівники привітні, усміхаються, допомагають збирати документи… «Від такої незвично позитивної атмосфери в мене аж руки почали тремтіти. Почувався, ніби не в своїй тарілці», – пригадує воїн.

Він ніяк не міг зрозуміти, навіщо люди постійно і так багато говорять про порожні й примітивні речі. Майже всі навколо здавалися Андрієві дивними, але й вони теж вважали солдата диваком. Однак Гнатіву це було байдуже. Він насолоджувався звичайними прогулянками по брукованій дорозі в центрі міста, не розбитій вибухами, тішився дітьми, які бавилися в парку, і не міг наслухатися їхнього дзвінкого сміху.

Влітку Андрія запросили на реабілітаційний заїзд, який на Херсонщині організовувала «Творча криївка». Саме там воїн і дізнався, що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), і запідозрив, що, мабуть, саме цей стан захопив і його.

Потім двічі брав участь у столичному семінарі для атовців та громадських активістів за підтримки Швеції. Мета заходу була глобальною – примирити схід і захід.

Також після повернення з війни Андрій кардинально змінив життєві інтереси і пріоритети. Більше не хотів займатися юридичною діяльністю і політикою. Спершу планував розпочати власну справу, адже біржа праці видавала атовцям на такі цілі кошти. Однак поки мусив збирати всі необхідні документи (а через значну бюрократію це зайняло аж три місяці), відмовився від ідеї підприємництва – перегорів. Довгий час просто сидів удома, ставши затятим кіноманом. Потім колишні колеги запропонували йому роботу на громадських засадах. Тож наразі Андрій є радником міського голови з питань АТО.

Гнатів каже, що до спілкування з демобілізованими бійцями треба готувати не тільки чиновників, але й членів сімей вояків. Це дійсно дуже важливо, коли сама ж родина може стати для солдата реабілітацією.

Бійцям, які повернулися додому і депресують, Андрій радить пам’ятати про Соломоновий перстень, на якому було висічено фразу «І це мине».

А коли важко, розважити себе можна не тільки алкоголем. Є безліч кращих альтернатив. Наприклад, спорт. Чимало івано-франківських спортивних клубів пропонують безкоштовні абонементи для учасників АТО. Шкода лише, що багато вояків погоджуються скористатися цими пільгами, а потім кудись зникають. Мабуть, їм не до спорту.

Наталя МОСТОВА