Околиці міста Косів, що на Прикарпатті,  багаті на глину. Тож гончарство тут розвивалось з давніх часів. Косівські майстри виробляли горщики, глечики, миски, горнятка — весь необхідний домашній посуд. Ужитково-декоративна кераміка, яка є візитівкою Косова зароджувалась десь наприкінці XVIII — початку XIX століть. Це були здебільшого підсвічники та кахлі.

Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставилися не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня. Гончарні вироби оздоблювались поливянними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки.

Багато гончарів залишаються невідомими. Знаними майстрами гончарної справи у першій половині XIX ст. були: Іван Баранюк, Петро Гавришів, Петро Кошак, Олекса Бахметюк. Їхня творчість була і назавжди залишиться унікальним явищем у народному мистецтві. Але на косівська кераміка не припинила свого розвитку. Її продовжують сучасні майстри.

Основними кольорами косівської кераміки є коричневий колір, який символізує землю, жовтий – сонце та зелений – ліс.

Косівські майстри переконують, що кераміка – це поєднання трьох глин, ручної праці, вогню та Божого благословення.

Більше у відео.