Подорожуючи, ми зазвичай насолоджуємося довколишньою природою, пейзажами, спілкуванням з людьми, але рідко коли зважаємо на три стіни з дашком обабіч дороги. Шукаємо їх тоді, коли в мандрівці нас застає негода. Тоді автобусна зупинка стає нам прихистком. Ми починаємо оглядатися довкола і помічаємо, що за нами справжнє диво – невеличка історія, «розказана» смальтою…
Маленькі архітектурні форми при дорозі, оздоблені мозаїкою, тепер переживають не найкращі часи. Можна сказати, доживають віку. Чи то вони якимось боком підпали під маховик декомунізації, чи просто руки не доходять. Так чи інакше, ніхто не зважає на придорожнє монументальне мистецтво, не підтримує його. І з часом таких мистецьких шедеврів на Прикарпатті стає все менше і менше.
м. Рогатин (Бабинці)
Радянський стріт-арт
Справжні мистецькі міні-витвори можна побачити по трасі Н-90 Львів-Івано-Франківськ. У Львівській області мозаїки на автобусних зупинках майже відсутні, а от починаючи з Рогатинського району, спостерігаємо чи не найбільшу кількість малих архітектурних форм, оздоблених смальтою. Найголовніше, що всі вони – у хорошому стані, не заліплені комерційними оголошеннями, і подорожній може насолодитися зображеннями.
Для Рогатинщини та частини Галицького району характерна історична тематика автобусних мозаїк. Наприклад, на Бабинцях (частина Рогатина, яка колись була селищем, а згодом зрослася з містом) збереглася красива мозаїка з козаками. У Бабухові ж вас «зустрінуть» колгоспниці, у Конюшках – дівчата у танку, а у Насташиному – князівна з конем.
смт. Більшівці, Галицький р-н.
На наступне зображення натрапляємо аж у смт. Більшівці. Смальтовий велокрос добре зберігся на стінах, не зважаючи на те, що це досить людне місце. Зупинку у Більшівцях навіть оновили, побілили, що додало мозаїці особливого шарму.
У Крилосі центральну стіну зупинки заштукатурили, тільки бокові малюнки щита і списів нагадують, що тут була історична монументальна замальовка. У Тязеві у хорошому стані зберігся Козак Мамай, а в Угринові – симпатичні троїсті музики-гуцули.
с. Тязів, Тисменицький р-н.
с. Угринів, Тисменицький р-н.
с. Черче, Рогатинський р-н.
с. Угринів, Тисменицький р-н.
Професор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Олена Бистрова розповідає, що «мозаїка автобусних зупинок – унікальне мистецьке явище, яке давало можливість митцям проявити творчу свободу, протистояти ідеологічній цензурі». «Це був своєрідний радянський стріт-арт. Повною мірою це проявилося в мозаїках автозупинок Галицького регіону. На зазначеній території майже немає комуністичної символіки, натомість яскраво відображені концепти, символіка та тематика культури Галичини. У зображеннях домінує орнаменталістика, що відтворює традиції вишиванок, різьблення по дереву», – звертає увагу вона.
У напрямку до Надвірної через Березівку, Цуцилів, Тисменичани малі архітектурні форми з монументальними мозаїками майже не збереглися. Є лише геометричне зображення на зупинці у Цуцилові та дещо понищений орнамент у Назавизові. На шляху до Яремче зупинки переважно дерев’яні або з металопрофілю. На Верховинщині є декілька зупинок з геометричними візерунками.
с. Цуцилів, Надвірнянський р-н.
с. Назавизів, Надвірнянський р-н.
Прикарпатський кераміст Михайло Мурафа розповідає, що автобусні зупинки у радянські часи були слабенькими примітивними спорудами, тому їх вирішили прикрасити. «Оскільки Прикарпаття позиціонувало себе туристичним краєм, то зупинки вирішили якось оздобити, щоб вони не виглядали такими нещасними. Коли накладали мозаїку, зупинка ставала цікавою, одухотвореною».
Перевал, Верховинський р-н.
Мурафа оздоблював мозаїкою зупинку у Вербівцях та Нижньому Березові. Художник розповідає, що митцю давали село, а він вже сам обирав тематику. Ескіз затверджували (або не затверджували) у Києві. Смальту також привозили зі столиці.
с. Кобаки, Косівський р-н.
У напрямку Чернівців траса Франківськ-Коломия-Снятин рясніє рослинними та тваринними панно на малих архітектурних формах. Деякі з них збереглися тільки на бічних стінах.
с. Любківці, Снятинський р-н.
с. Хлібичин, Снятинський р-н.
с. Тучапи, Снятинський р-н.
Для Тлумаччини не характерне оздоблення зупинок мозаїкою, але зображення у двоколірній гамі на народну тематику трапляються часто. Наприклад, у с. Кутище, Вікняни та ін. На тернопільському напрямку можна побачити мозаїку в Антонівці, Олешеві, Острині (рослинні орнаменти).
с. Вікняни, Тлумацький р-н.
с. Кутище, Тлумацький р-н.
У Калуському, Долинському, Рожнятівському районах іноді натрапляємо на зупинки з рослинними та геометричними зображеннями. Здебільшого вони сильно понищені.
Клопітка робота
Відомо, що на автобусних зупинках відточували свою майстерність студенти-оформлювачі. На Прикарпатті часто працювали львівські митці. На кам’яних полотнах та мозаїчних панно вони часто зображали здобутки радянської влади (селяни, робітники, лісоруби, сільгосптехніка – таке зображення є у с. Бабухів), агропейзажі… Це дуже клопітка робота, яка надовго збережеться на стінах.
У наш час мозаїчними зображеннями на зупинках захоплюються іноземці. Німецький мандрівник Крістофф Брумме, подорожуючи колишнім СРСР, у своєму блозі у 2010 році написав: «Мистецтво майстрів мозаїки в Україні охоплює багато шкіл і стилістичні напрями – експресіоністські і натуралістичні, соц-арт і поп. Кожен твір мистецтва унікальний, копіювання залишається долею західних культур… Тепер мета мого життя: я хочу добитися того, щоб сто найгарніших автобусних зупинок в Україні та Росії були взяті під захист ЮНЕСКО». Загалом, відомо, що підбірки найцікавіших українських зупинкових зображень потрапили в низку ілюстрованих альбомів та навіть документальних фільмів, створених у Європі.
У статті «Концепти культури Галичини в мистецтві зовнішньої мозаїки» Олена Бистрова за результатами обробки зображень сотень автобусних зупинок України наголошує, що «необхідно вжити заходів для реставрації та консервації цих творів мистецтва, а також вдаватися до просвітництва: розповідати населенню, яке щоденно користується зупинками, про високу художню цінність цих зображень, про необхідність збереження цього виду мистецтва, яке вже ніколи не відновиться».
Втім, все частіше подорожній бачить сучасні зупинки з металопрофілю та пластику. Старенькі зупинки з мозаїкою знищуються, замазуються, заклеюються рекламою. Хтось подумає – декомунізація. Але ні – руйнація!
Ірина БАБІЙ