Режисер: Жак Дуайон

У 1880 році, після багатьох років боротьби за місце в художньому світі, французький скульптор Огюст Роден (Венсан Ліндон) нарешті починає отримувати престижні замовлення. Тоді ж він заводить роман зі своєю талановитою ученицею Каміллою Клодель (Ізіа Іжлен), яка стає музою Родена і надихає майстра на створення його найбільш чуттєвих творів. Однак скульптор не хоче одружуватися з дівчиною, оскільки підтримує стосунки зі швачкою Розою Бере, матір’ю його незаконнонародженого сина. Кар’єра Родена також розвивається непросто, оскільки він затягує роботу над статуями і створює скульптури, які шокують замовників своєю художньою сміливістю.

Байопік Огюста Родена, знятий французьким режисером Жак Дуайоном, – амбітна картина. Двогодинна розповідь охоплює кілька десятиліть, і вона намагається приділити однакову увагу романтичним перипетіям в житті скульптора і його артистичним пошукам. В основному в фокусі – стосунки Родена з Клодель і багаторічна робота майстра над провокаційним пам’ятником Оноре де Бальзаку, який навіть зараз викликає острах у непідготовленого глядача. Однак картина зачіпає і багато інших тем, від роману з Бере до дружби Родена з літературними класиками того часу. Теоретично це робить «Родена» ідеальною картиною для тих, хто хоче дізнатися про життя і творчість майстра, але не має бажання порпатися в енциклопедіях. На практиці ж картину безглуздо дивитися, якщо ви попередньо не прочитали хоча б Вікіпедію і кілька статей про те, що фільм нібито висвітлює.

Чому «нібито»? Тому що стрічка розповідає про Родена так уривчасто, з неуважністю до багатьох важливих деталей, що вона виглядає як частково розв’язаний кросворд. Глядачам пропонується то домислювати те, що трапилося, то заповнювати лакуни вже наявними знаннями. Друге куди ймовірніше – важко логічно домислити, наприклад, що Камілла Клодель у певний момент зійшла з розуму і сім’я помістила її в лікарню. Фільм лише натякає на цю трагедію, і Дуайон явно передбачає, що публіка в курсі, чим закінчилися стосунки двох видатних талантів (про Клодель іноді пишуть, що в деяких роботах вона перевершила вчителя). Звичайно, люди, які серйозно цікавляться мистецтвом, про це знають. Але погодьтеся, що дивно у фільмі, який починається із зародження роману Родена і Клодель, не показувати, як цей роман завершився. При цьому в картині знаходиться місце для абсолютно необов’язкової сцени, в якій натурниці переконують Родена зайнятися сексом втрьох.

Майже всі інші заявлені у фільмі теми розкрито ще гірше. Більш-менш виразно і детально розказано лише історію створення пам’ятника Бальзаку. Але і вона подана настільки поверхово, що після завершення сеансу пам’ятник залишається такою ж загадкою для глядача, якою він був до покупки квитка. Ми бачимо, як бачення пам’ятника розвивалося, однак зрозуміти, чому Роден зробив пам’ятник саме таким, з фільму практично неможливо. Що ж, принаймні, картина змушує глибше замислитися про природу монумента і, можливо, знайти для себе ті відповіді, які не наважився дати постановник.

Крім перевірки глядачів на ерудицію, стрічка випробовує і терпіння публіки. У фільмі є кілька драматичних сцен, і навіть вони подані «при кімнатній температурі», з мінімумом вогню і пристрасті. Картина розповідає цікаву історію, але робить це так, що в залі важко не заснути. У свою чергу, вищезгадана уривчастість заважає співпереживати героям, оскільки змушує розгадувати картину як головоломку і не дає вживатися в дію. Візуальне рішення «Родену» не допомагає. Воно підкреслено мінімалістичне  – основна частина дії розвивається в майстерні, і розглядати можна лише незавершені статуї, обличчя героїв та їх робочі халати. Це вам не костюмна драма з балами, прийомами та іншими красотами. Звичайно, для фільму про скульптора такий підхід цілком доречний, але він повинен поєднуватися з захопливим сюжетом, а не додаватися до слабкого сценарію з пишномовними діалогами. Єдине надбання картини – Венсан Ліндон у головній ролі. Він дуже переконливий і як Роден-коханець, і як Роден-творець, і в більш видатній картині Ліндон міг би бути діамантом у золотій оправі. У «Родена» ж він виглядає як діамант у пилюці, і його гра не прикрашає стрічку, а тільки підкреслює її недоліки.

ФЕЛІНСЬКИЙ