Посібник виживальника: уроки Аргентини, метод Кошастого, поради фінансистів

Страшне слово «дефолт» дедалі частіше злітає з вуст українських політиків, чиновників і фінансистів. Діючий уряд Юлії Тимошенко запевняє, що «вона перемогла кризу», і затято заперечує саму можливість суверенного дефолту. Команда переможця президентських перегонів Віктора Януковича обіцяє, натомість, врятувати країну, доведену до межі банкрутства нинішнім Кабміном. При цьому наступного прем’єра, прізвище якого ще не відоме, і в кулуарах, і в пресі уже називають дефолтним. Міжнародні рейтингові агенції оцінюють імовірність дефолту і прогнозують дату падіння. Деякі авторитетні експерти вважають економічний армагедон неминучим, рахуючи дні до його початку і роздаючи поради з науки виживання. А окремі – що Україна вже в дефолті, просто влада й громадяни ще не усвідомили або ж відмовляються усвідомити цей факт.

В кожному разі більшість аналітиків загрозу дефолту в найближчий рік-другий оцінюють як реальну.

Чи можливо підготуватися до ВП – великого п…ця, як з шибеничним гумором називають дефолт в Інтернеті? Що робити пересічним громадянам з обмеженими джерелами і рівнем доходів?

Симптоми

Дефолт – нездатність позичальника розрахуватися з кредиторами. І Україна – саме такий неспроможний позичальник. Ані власних доходів, ні валютного запасу країні не вистачить, щоб повернути 30 млрд. дол. США протягом найближчого року. Доведеться просити про реструктуризацію або брати нові кредити, щоби з них гасити й обслуговувати старі. Або і одне, і друге. Якщо нам ще хтось позичить.

За словами голови Держкомісії з регулювання ринків фінпослуг Віктора Суслова, Україна самотужки не зможе погасити свої борги, «навіть якщо будуть досягатися найбільш оптимістичні прогнози росту виробництва». «Загроза дефолту в цьому сенсі існує, вона не подолана. Можемо сподіватися, що його не станеться, що кредитори підуть нам назустріч, дадуть відстрочки», – без оптимізму зауважив фінансист. До речі, авторитетний «The Wall Street Journal» недавно оцінив шанси на нові кредити Україні від Заходу як низькі.

Всього на кінець 2009 року зовнішній борг України склав 37,7 мільярда доларів, тобто майже по 823 долари з кожного українця. А є ж і внутрішній.

Вкрай тривожний симптом – ставки за Облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) зросли до 30%, а терміни погашення скоротилися. Це означає, що наш уряд зичить у вітчизняних компаній і банків гроші під проценти, вищі ніж навіть депозитні ставки для фізосіб у банках. Прикметно, що зичити Кабміну навіть під такі фантастичні відсотки вдається все рідше і все менше. А повертати мільярди доведеться вже навесні.

Загалом, за підрахунками «The Wall Street Journal», щоб розрахуватися з позичальниками, у 2010-2011 роках Україні треба залучити близько 10 млрд. дол. А коли настане час повертати кредити МВФ у 2012-2013 роках, – до 24 млрд. дол. щорічно.

Але грошей у бюджеті на погашення боргів немає. І не буде. «За оцінкою екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника, дефіцит фінплану 2010 року сягне 150 мільярдів гривень. Бюджет-2009, за його словами, був зведений з дефіцитом у 101 мільярд гривень, хоча Мінфін заявив, що дефіцит склав лише 19,9 мільярда гривень», – пише «Економічна правда».

Інша недобра ознака – сальдо платіжного балансу залишається від’ємним. Україна й далі імпортує більше, ніж продає за кордон. І різка девальвація гривні, яка мала вирівняти баланс, допомогла мало, тільки боляче вдарила по гаманцях громадян.

Ще тривожний дзвінок – відсутність грошей на Єдиному казначейському рахунку. Фактично, наше Держказначейство на сьогодні в технічному дефолті. Це на днях визнав голова Рахункової Палати Валентин Симоненко. За його словами, на 1 січня 2010 року на Єдиному казначейському рахунку (ЄКР) було 1,7 млрд. грн., а обсяг зобов’язань складав – 25,4 млрд. грн. Тобто на рахунку грошей майже в 15 разів менше, ніж необхідно для потреб держави. «Минув місяць. Сума на ЄКР стала 2,4 – 2,5 млрд. грн., а зобов’язання зросли до 28,3 млрд. грн. …Казначейство і наша фінансова система знаходяться в технічному дефолті», – заявив Симоненко.

Можна згадати ще чимало загрозливих симптомів: невдала рекапіталізація банків, мораторій на виплату депозитів, націоналізація комбанків, доларизація економіки, відмова МВФ надавати черговий кредит, дірка в Пенсійному фонді тощо. І звісно, політичний чинник – популістська політика влади, патологічна схильність зичити, замість того, щоб проводити необхідні реформи й відновлювати вітчизняне виробництво, ручне управління фінансами держави.

Усе перелічене дає підстави експертам порівнювати Україну з Аргентиною напередодні 2001 року і припускати можливість аргентинського – найгіршого з можливих – сценарію для нас. Чим це загрожує?

Втратою цінних активів – стратегічних підприємств, частини банківських ресурсів, суттєвою девальвацією гривні, зубожінням населення і – як наслідок – соціальними потрясіннями.

Каструльні бунти і досвід виживання

Економіка Аргентини кінця 90-х років минулого століття дуже нагадує українську до 2005-2009 років. Передовсім – 60% своїх доходів Аргентина отримувала з експорту. За кордон країна продавала в основному продукцію сільського господарства – м’ясо і зернові, годуючи приблизно 400 млн. людей у світі. Інвестори активно скуповували аргентинську землю, вкладали в технології й обладнання, кредитори наввипередки пропонували гроші під низькі відсотки, в тому числі й МВФ. Аргентинці звикли до легких кредитних грошей, в ситу країну потягнулися на заробітки тисячі емігрантів.

Уряд Аргентини завів країну в СОТ і зняв бар’єри на імпорт. До речі, як і наш 2 роки тому. Це зруйнувало ті галузі аргентинської господарки, які не були пов’язані з сільськогосподарським виробництвом, пояснює директор Івано-Франківської філії «УкрЕксімБанку» Юрій Друк. «І коли в один чорний день ціни на продовольство на світових ринках впали, платіжний баланс країни різко погіршився. Їхній уряд спробував виправити ситуацію, майже вдвічі знецінивши песо, як і наш у 2009 році – гривню… Але, на відміну від українців, аргентинці не стерпіли, вийшли на вулиці, розгромили банки, спалили резиденцію Президента», – зазначає Юрій Друк.

Почалася гостра політична криза. Під час штурму резиденції Президенту вдалося втекти на вертольоті. Уряд подав у відставку. Протягом двох наступних тижнів змінилося п’ять керівників держави.

Інвестори втекли з країни і вивели свої капітали. Аргентина опинилася в кредитній блокаді, яка тривала сім років. Не допомагав навіть МВФ. Держава, яка ще який рік тому годувала півсвіту, почала голодувати. Аргентину струснули так звані «каструльні бунти» – 2014 виступів тільки протягом 2001-2002 років, в середньому 19 протестів на день. Мешканці міст висовувалися з вікон будинків і гримали ложками по порожніх каструлях.

Сотні тисяч доведених до відчаю голодом і безробіттям громадян грабували дрібні крамниці й супермаркети, виносячи звіди усе – від туалетного паперу до домашніх кінотеатрів. У жорстоких сутичках з поліцією загинули десятки людей. Різко зросла злочинність – крадіжки, викрадення людей задля викупу, вбивства. Були випадки канібалізму. На знак протесту проти підвищення цін на залізничні перевезення спалили потяг… Керівництво країни оголосило мораторій на виплати по зовнішніх позиках (окрім кредитів МВФ) загальним обсягом 80 млрд. дол. Населення зустріло це рішення з оптимізмом. Так стався наймасштабніший в історії світу дефолт. Почався період бідності і виживання. Але жорстка урядова політика, спрямована на підтримку вітчизняного виробника, посилення ролі держави в економіці, утвердження суворої фінансової і бюджетної дисципліни, потроху давала результат. Протягом 2003-2008 років економіка Аргентини зросла на 70%. Зросли зарплати і пенсії, знизився рівень безробіття, мільйони аргентинців вирвалися із злиднів.

Сьогодні в українському і російському Інтернеті справжнім хітом став щоденник одного анонімного аргентинського автора, який пережив події 2001-2003 років. Записи мешканця Буенос-Айреса сьогодні читаються як посібник для виживання у випадку, якщо аргентинський сценарій спіткає Україну.

«На цьому інтренет-форумі я починаю писати про те, що пізнав і чому навчився протягом років життя в країні, що потрапила у колапс і намагається з нього вирватися», – починає автор.

Оскільки ціни на харчі зросли на 300%, легше вижити було мешканцям передмість і сіл, розповідає аргентинець. «Кури, яйця, кілька кроликів, кілька фруктових дерев могли забезпечити вас достатньою їжею, – розповідає він. – Зрештою, продукти завжди можна було обміняти на цукор, сіль, одяг». Але приватні господарства змушені були протистояти голодним бандам міських мешканців. Тому величезний розділ в щоденнику присвячено вибору зброї й організації охорони домівки. Не покладайтесь на правоохоронців, вони не захищатимуть вас, але вимагатимуть грошей.

Звертаючись до потенційних читачів з країн, яким загрожує економічна катастрофа, автор наголошує на необхідності створення запасу харчів, питної води, медикаментів, одягу.

Побут слід підготувати до тривалої відсутності звичних комунальних послуг – електро- й газопостачання. Якщо є гроші, не зайво придбати генератор струму. «Одразу після кризи в 2001 році країна залишалася без світла протягом 3 днів. Для мегаполіса – це катастрофа. Люди застрягли в ліфтах, їжа зіпсувалася в холодильниках… Вечорами Буенос-Айрес ставав одною великою темною могилою», – розповідає свідок подій.

Вкрай важливо, наголошує аргентинець, оптимізувати витрати, купувати тільки те, що справді необхідне. Краще подбати про антибіотики в домашній аптечці, ніж про дорогу косметику. Оскільки під час кризи товари, про які ми думали, що вони будуть завжди, стають недоступними, навіть якщо у вас є гроші. «Іти на жертви, щоб забезпечити собі краще майбутнє, – саме такий менталітет ви повинні мати, якщо хочете бути готовими. Є речі, якими володіти приємно, але ви мусите подбати про предмети першої необхідності».

Дуже корисними виявляться заощадження у твердій валюті, ювелірні вироби. Їх можна буде обмінювати на харчі і одяг. Придивіться, якими товарами ви користуєтеся постійно, з’ясуйте, чи виробляються вони у вашій країні. Якщо ні – в умовах кризи вони стануть недоступними або дуже дорогими. Створіть резерв.

Вкрай важливо подбати про здоров’я. Негайно відвідайте лікаря. Відмовтеся від шкідливих звичок – цигарки й алкоголь стануть розкішшю. Полікуйте зуби, поки ці послуги ще надаються. Підтримуйте спортивну форму – хоча б для того, щоб зуміти втекти від грабіжника. А ще краще – освоїти основи рукопашного бою, ефективні у вуличних умовах. Автор рекомендує кілька прийомів, які йому самому стали в пригоді.

Вивчіть правила надання першої допомоги.

У щоденнику, написаному цим виживальником, читач знайде безліч цікавих і корисних спостережень і порад – від особливостей догляду за автомобілем до техніки застосування перцевого спрею. Розмістити їх в межах газетної статті, на жаль, неможливо. Хто бажає, може відшукати в Інтернеті повний текст. Але на завершення – одна цитата. «Час невпевненості, поки люди звикають до того, що світ змінився, займає місяці. Це повільний спад, сповзання. Але одного разу ви чітко помітите, що на вулицях побільшало жебраків, що фарба на будинках облущується, що машини виглядають недоглянутими, бо в людей не вистачає грошей на ремонти, що дороги у місті розбиті. І ви скажете: «Ого, ще 6-12 місяців тому було не так!» Криза може статися за лічені дні, а осмислення триває довго. Тому ваш розум має завжди бути відкритим, очі – дивитися, а вуха – чути, щоб завжди бути попереду натовпу».

Метод Кошастого

В Україні є принаймні одна людина, яка перемогла кризу. Причому – ще до того, як вона почалася. І, до речі, можна не сумніватися, що й дефолт йому не загрожує. Йдеться про програміста з Києва Віктора Сергієнка, який з родиною переїхав зі столиці в село і навчився повноцінно жити майже без грошей.

34-річний Віктор Сергієнко став відомим завдяки пресі й телебаченню, але ще більше – завдяки щоденнику-блогу, який він веде в Інтернеті (http://vicsrg.ho.com.ua) під псевдонімом Кошастий. В ньому він описує, як облаштовує побут родини і налагоджує автономну господарку, щоб мінімально залежати від держави та її ненадійної системи соціального забезпечення. Якщо вам це здається дивацтвом чи ексцентричною витівкою розбещеного столичним життям успішного «айтішника», неодмінно прочитайте увесь щоденник. Ви напевно зміните думку.

За роки Віктор на власному досвіді вибудував цілий метод автономного життя, який тепер широко відомий як «метод Кошастого».

З Києва до села Ковалин, що за 70 км від столиці, Віктор Сергієнко переїхав у 2003 році. Стару хату і 80 арів городу придбав тоді за 500 дол. З часом до нього переїхала і дружина. Завели кіз і коней, город обробляють за новітніми методами, опалюють житло дровами з сусіднього лісу, воду беруть з криниці. Витрати на одяг і електрику – кількадесят гривень.

У хаті багато фільмів, книг, комп’ютер, піаніно. Спосіб життя, який більшості сучасної молоді здається цілком диким, Віктор обрав згідно зі своїми поглядами на майбутнє української й світової економіки.

«Головна мета – досягти максимальної автономності в основних аспектах життєзабезпечення, до яких належить передовсім харчування і житло. Наступна мета – досягти автономності в аспектах, до яких відноситься відтворення елементів матеріальної культури. І третя мета – досягти при цьому максимальної якості життя, що передбачає фізичне і психічне здоров’я, повноцінне харчування, чисте довкілля, творчу самореалізацію», – пише Коштастий.

Автор впевнений – причому він писав про це за кілька років до нинішнього економічного падіння! – що в найближчі роки настане масштабна «ресурсно-економічна криза, яка перейде в цивілізаційну». Її головна відмінність від попередніх криз – безстроковість, що означає, що відсидітися і дочекатися кращих часів не вдасться. Ставатиме тільки щораз гірше. Після колапсу фінансової системи відбудеться, каже Кошастий, руйнування соціальної інфраструктури, і вижити у місті, забезпечивши родину усім необхідним, стане нереально.

Тому вибір для нього був очевидний – село, причому подалі від мегаполісів.

Життя в селі Віктор детально описує на кількох десятках сторінок: як обробляє город, яких домашніх тварин завів, як опалює будинок, харчується, робить закрутки на зиму, де купує одяг, що варто мати в домашній аптечці, скільки на рік потрібно солі, муки, картоплі, яка оптимальна конструкція даху, система опалення, водопостачання й каналізації, як забезпечити повноцінний відпочинок, дати дітям якісну освіту… Усі висновки Кошастого перевірені на практиці, проаналізовано помилки, обрано найекономніші, найраціональніші варіанти організації домашнього господарства.

«Інколи мене питають, як я можу обходитися без театру, опери, інших культурних заходів? Для таких культуртрегерів відповідь у мене проста і правдива. Чесно кажучи, я не ходив у театри і в Києві – от не тягне мене туди… А для тих персонажів, які цілком серйозно цікавляться, як я можу прожити без нічних клубів, у мене достатньо груба відповідь. Значно важливішим для розвитку особистості я вважаю регулярне і якісне читання…»

Телевізора у хаті Віктора немає принципово, він вважає його «ворожим агентом», єдиним призначенням якого є промивання мізків. «Зомбоящик» йому заміняє колекція з сотень добірних фільмів.

Коштастий каже, що зараз друзі, які спершу кепкували з його рішення, починають заздрити. Відлюдьком і дикуном він не став, життя своє вважає повноцінним, насиченим, змістовним. І максимально захищеним від будь-якого дефолту.

Юрій ДРУК, керуючий Івано-Франківською обласною філією «УкрЕксімбанку»

Дефолт – це ще не катастрофа

За оцінками різних міжнародних рейтингових агенцій, стан України вже переддефолтний.

Та насправді, дефолт – це не катастрофа. А дефолт країни – не катастрофа взагалі. З 1975 року – а це рік завершення великої світової кризи, втім, слабшої, ніж нинішня, – у світі було оголошено 78 суверенних дефолтів. Та жодна з держав-банкрутів не припинила свого існування.

Отже, дефолт для країни – це не така біда, як для комерційної організації. Якщо дефолт для комерційної організації передбачає практично припинення її існування, перехід права власності на її активи до кредиторів, то дефолт країни не означає, що хтось прийде і забере в нас землю, воду, корисні копалини просто так… Звичайно, суттєво погіршуються позиції країни на переговорах про нові позики, вартість кредитів зростає, часто на перший рік-два взагалі закриваються можливості зичити за кордоном. Втім, у сучасних умовах дефолт може мати і позитивні наслідки: при певній політичній волі і узгоджених діях влади він дає стимул до розвитку власного реального сектора економіки.

Так, для громадян з невисокими доходами дефолт може стати дуже болісним періодом.

У світі найтяжчим з дефолтів у соціальному плані був дефолт Аргентини в 2000-2001 роках. Це не означає, що так буде і в нас. Так, це можливо, але станом на сьогодні імовірність аргентинського сценарію в Україні залишається досить низькою.

У випадку, якщо мова йде про кризу, внаслідок якої не надто стрімко знецінюватиметься національна грошова одиниця і не буде соціальних потрясінь, тоді варто подбати про золото, валюту – це врятує. Але якщо припустити аргентинський варіант, то мисливська рушниця з десятком набоїв буде значно ціннішою за золоті злитки.

Та незалежно від того, якою буде глибина кризи і чи станеться дефолт, ні для кого, думаю, не буде зайвим уже сьогодні оптимізувати витрати, організувати побут максимально незалежно від зовнішніх, в тому числі інфраструктурних чинників. Зрозуміло, що це майже неможливо, якщо ви мешкаєте в центрі міста на восьмому поверсі. Але це значно простіше, якщо ви живете, скажімо, в Хриплині. Декоративну траву біля хати можна і не сіяти, а от картопля точно не завадить, тим паче, що це і для здоров’я корисно. Імовірність повернення до натурального господарства низька, але навіть при цьому – приємніше ж з’їсти взимку кілька мішків вирощеної власними руками картоплі, а не привезеної з якогось Єгипту.

Я переконаний, що, наприклад, коли у молодої сім’ї, яка ще планує виховувати дітей і жити повноцінним життям, є вибір – купувати квартиру на восьмому поверсі у спальному мікрорайоні Івано-Франківська за 80 тис. дол. чи від’їхати 15-20 км від міста і за 10 тис. дол. придбати собі хату із землею, городом, садом, то рішення, я думаю, очевидне. Звісно, хата! І справа навіть не в економічній кризі. Уявіть собі: трапляється та ж повінь чи сильні морози знищують інженерні мережі, і якщо ви батько малих дітей і мешкаєте в міській квартирі, то для вас це катастрофа. Бо, навіть зірвавши з підлоги паркет, ви все одно не матимете де його спалити. Я маю великі сумніви, що нинішнє комунальне господарство здатне було б витримати сорокаградусний мороз… І за свої ж гроші піддавати себе такому ризику я змісту не бачу.

Сьогодні безглуздо опускатися до такого, як американці в часи карибської кризи. Тоді в США був бум на будівництво бункерів з радіаційним захистом. Не треба будувати бункери чи ставати якимись відлюдьками, переселятися в печери й гори. Але кілька пачок крупи і запас продуктів, здатних зберігатися тривалий час, – це таки краще, ніж кілька гривень у шкарпетці. Зрештою, візьміть ситуацію з каліфорнійським грипом: проблема була в тому, що навіть при наявності грошей стають недоступними речі, які, як ми вважали, завжди будуть у нашому розпорядженні. А виявилося – ні. Тому ніколи не зайво мати в хаті якусь базову аптечку. Більшість людей, у яких є вдома діти, і так її мають. Не варто створювати запас солі на 30 років, але чому б з метою економії коштів і часу не придбати мішок гречки? А не ходити щотижня в магазини і носити по кілограму. А гречка тим часом постійно дорожчає. До речі, я переконаний, що індекс споживчих цін цього року в Україні не буде нижчим 110%, ну ніяк.

І варто пам’ятати – кризу і дефолти легше переносять оптимісти. Навіть у важкі часи можна і треба зберегти якість життя. Бо 200 Лексусів у Франківську – це не показник високої якості життя. Я недавно повернувся з однієї європейської столиці, побував у їхньому парламенті. Спеціально обійшов будівлю парламенту і пересвідчився, що вартість найдорожчої машини, припаркованої там, десь 20 тис. дол. А при тому якість життя у них точно не нижча, ніж у нас.

Підготував Андрій СОВА