Тарас Грень: коли закінчиться війна?

  • Хоч раз на день, але хтось таки мені ставить це питання. Спочатку я вважав його такою собі відрижкою російського інформаційного викиду з меседжем – «ми втомились від війни». Та тепер розумію, що для певного прошарку нашого населення це стало своєрідною мантрою та фетишем.

    Для початку треба зрозуміти дві простих догми:
    Одна на всіх у нас лише УКРАЇНА.
    А от війна у кожного з нас своя.

    Багато хто зараз ратує за різке і безповоротне повернення окупованих схибленим сусідом територій. З одного боку, це так, бо є якийсь такий всередині «націоналістичний поц», який відчуває приниження власної гідності. Але якщо відкинути в бік емоції, то думаєш, що різких рухів тут робити не варто. По перше. Ніхто з нас не готовий до жертв серед військових. А під час штурму їх буде і буде. Відразу ж взвиють всі проросійські канали. В тилу почнеться нова хвиля акцій «Верніть тата додому!»… Суди будуть судити чергового генерала за віддавання чи не віддавання наказів. Крім того, вести бої в містах-мільйонниках – це вам не в маршрутку в час пік прорватись.

    Фізично Збройні сили України готові і мають всі можливості не лише вийти на кордони держави, але й звільнити від злочинного режиму і всю європейську територію нашого східного сусіда. Інша справа, що потім будемо з тим всім робити?

    Особисто мені як громадянину України по самі вуха вистачає запроданців у вигляді «опАблока», псевдонаціоналістичних партій та популістів всіх рівнів, що вже пасуться на політичних теренах України. Отож давайте додамо їм електорату, щоб вони остаточно довели до згуби Україну? Лише уявіть, ЩО ЗРОБИЛА ЗА 4 РОКИ ЧЕРВОНОЗОРЯНА ПРОПАГАНДА з мізками мешканців окупованих територій. Особисто я бачив, як на КПВВ зранку люто сичащі мені в очі «мішечники» рвались до маркету на нашій території з прокльонами України, а потім так само, нахапавши нашої провізії, повертались назад, поливаючи крізь зуби відпорним руцким матом всіх тих, хто приготував для них цю «жрачку». На моє питання, чому вони не їдять російські товари, що є на їхній території, відповідь одна – «Каклі ви украли у менья нармание прадукті… чо я буду жрать то дерьмо, что привезли..». От вам і когнітивний парадокс. Ми хотіли до рашки, але так, щоб нас годувала Україна.. Як ви думаєте, зміниться їхня думка після того, як ми звільнимо території? І таких там переважна більшість.

    Тому я вважаю, що при повній відсутності державної інформаційної політики, без цілеспрямованої пропаганди України, наших здобутків ми просто не маємо можливості подолати всю ту запрограмовану та орієнтовану на схід братію.

    Я вже мовчу про законсервованих агентів тощо… Після другої світової «сссрівські» війська та НКВС знищили лише у Львові кожного другого, бо боялись за те, що під час окупації німці залишили шпигунів лише у Львові. “Визволителями-комуністами” було знищено 147 ТИСЯЧ людей. Ми ж не вони…

    Але й сусіду віддавати територій не можна. Отож, на мою думку, сіра зона має розповсюдитись аж до наших кордонів. І всі, хто там мешкають і мають вік виборців, мають бути просто позбавлені прав приймати участь у виборах та бути обраними на будь-які державні посади незалежно від змін реєстрації ці сімейного стану.. Може, це і жорстко, але не так криваво, як з нами свого часу поступив СРСР. Всіх, хто емігрував в Росію, – заборона повернення їх і їхніх родин назавжди. Треба навчитись бути сильними, а не всепрощаючими та поблажливими. Бо на розумінні і всепрощенні можна втратити державу.

    Інша справа молодь Донбасу. Тут треба розуміти, що нам нема звідки чекати підтримки в розмові з дітьми, які ще не спаплюжені пропагандою та “гречкосійними” виборами. Нам потрібно починати боротись за них вже зараз. А для цього потрібно якнайширше йти на контакт зі школами, проводити скайп-мости, запрошувати дітей на екскурсії до різних регіонів України. Просто бути відкритими і людяними. Бо чим швидше ми відчуємо себе родиною, тим швидше і припиниться війна. Зараз потрібно якнайсильніше підтримати малий і середній бізнес на вже звільнених територіях, надати економічні пільги та переваги в організації власного бізнесу вимушеним переселенцям.

    Бо, направду, головна битва точиться в голові кожного з нас. Я в своїй особистій війні з позиційної перейшов в наступ. А ви?
    Вибачайте за багато букофф…

    Щиро ваш Тарас Грень.

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!