Режисер: Акі Каурісмякі
Каледі – молодий біженець з сирійського Алеппо. Доля поволочила його по Європі, розлучила з сестрою і закинула в порт Гельсінкі, брудного, обірваного і голодного. Вірячи в справедливість держави, Каледі йде в поліцію і міграційний центр, але отримує відмову – на ранок після суду його депортують на батьківщину, і сирійцеві доводиться втікати з-під варти. Вікстрьом – старий торговець, чий бізнес йде на дно. Зібравши волю в кулак, чоловік розриває стосунки з дружиною-п’яницею, збирає всі доступні засоби і викуповує збанкрутілий ресторанчик. Обидва герої майже втратили надію, але в їх житті з’являється ще один шанс досягти щастя, потрібно лише зробити невелике зусилля…
Фінський режисер Акі Каурісмякі, улюбленець європейських кінооглядів і прижиттєвий скандинавський класик, належить до того числа постановників, чиїх фільмів завжди з нетерпінням чекають шанувальники. Збоку непідготовленому глядачеві його стрічки можуть здатися чи не однаковими – в сюжетній лінії завжди присутнє зіткнення різних верств суспільства, обов’язково в кадрі з’являється герой похилого віку, переживає сплеск у, здавалося б, затягнутому болотом житті, незмінні бадьора музична складова і ресторанна тематика – але це не показник одноманітності чи безталання. Навпаки, це стиль і вміння розповідати історії простою, зрозумілою і в той же час красивою мовою. Так, фінське кіно дещо відрізняється від звичних європейських картин, але в цьому криється і його особливий шарм.
Через те, що Каурісмякі не знімав кіно з 2011 року, могло здатися, що його черговий фільм стане якимось грандіозним полотном, чимось всеосяжним і епохальним, але «По той бік надії» виявився милою, душевною стрічкою, незвично легкою навіть для вічного оптиміста-режисера, і в той же час надзвичайно актуальною. Тему мігрантів фін зачіпає не вперше, попередній фільм «Гавр» також порушував проблему «прибульців» в Європі, але зараз все серйозно – на задньому плані кадри війни в Сирії, головний герой з тремтінням у голосі розповідає про розбомблений будинок і похорон рідних. Все серйозно, але при цьому «По той бік надії» недарма позиціонується як комедія – Каурісмякі приготував для вас кілька дуже смішних епізодів.
Тут потрібно зазначити, що картина чітко ділиться на два пласти – є історія «старої Фінляндії», яку уособлює торговець Вікстрьом. Це побитий життям чоловік, який не знайшов себе в бізнесі, зіткнувся з криміналом, розлучився з дружиною, що випиває. У нього є мрія – відкрити власний ресторанчик, але справа ця занадто клопітка, щоб просто спочивати на лаврах і «стригти капусту». Нову епоху уособлює Каледі – непроханий, випадковий гість, який зізнається в любові до Гельсінкі, але мріє чимскоріше забратися в інше місце, щоб уникнути проблем із законом. Хлопець ввічливий, роботящий, миролюбний, але для суспільства він залишається чужинцем, за яким полює або поліція, або місцеві нацисти.
Так, до співвітчизників Каурісмякі налаштований дуже критично. Чи можливе співіснування двох верств? Так, звичайно, але для цього всім нам потрібно буде перебудуватися, віднайти резерви терпимості і готовності до компромісів. Каледі на поступки йде – він бажає все оформити за законом, готовий до будь-якої роботи і чесно повідомляє всі подробиці свого життя. Готовий до цього і Вікстрьом – у своєму ресторані він багато в чому покладається на трійцю досвідчених працівників, шукає для закладу нове меню і антураж. Виходить, що єдиною перешкодою на шляху до загальної інтеграції стоїть державна машина? Це так і не так, Акі Каурісмякі воліє на цьому відбутися жартами, перетворивши на фарс, наприклад, підробку документів або контрабанду через кордон – фільм взагалі часто вдається до гумору, навіть у тих ситуаціях, коли героям загрожує загибель. Але в цьому теж полягає стилістична марка режисера – він розповідає про простих людей, які перед проблемами і кризами раптово виявляються великими воїнами або миротворцями, творцями і філософами, героями і подвижниками, а як у таких справах без дещиці гумору? Жартувати ніякі наряди поліції не заборонять. Шість років добровільного відсторонення нітрохи не зашкодили Акі Каурісмякі – він так же філігранно будує діалоги (і це при тому, що герої говорять трьома мовами), разом з перевіреним оператором Тімо Салміненом режисер будує незвичайну картинку (зверніть увагу на синьо-сірий смуток кадрів з Каледі і отруйну «техніколорівську» фарбу сцен з Вікстремом), нарешті, ніхто так не показує Фінляндію, як цей майстер. Фільм виглядає легко і налаштовує на найпозитивніші думки про майбутнє об’єднаного Старого Світу – потрібно лише проявити трішки терпіння один до одного.
ФЕЛІНСЬКИЙ