Івано-франківський журналіст Іван Харук каже, що вже 10 років має можливість споглядати життя трохи ширше – завдяки благодійній справі, до котрої долучився. Щотижня чоловік разом із однодумцями готують їжу і потім пригощають обідом безхатьків. Доброчинна акція відбувається щосереди біля Художнього музею та в сквері біля вокзалу. Як правило, це гаряча перша страва, салат, канапки. Кожного разу готують аж 60 порцій.

Виняток лише на Різдво. Цьогоріч до святкового обіду зможуть долучитися біля сотні безхатьків. Їх частуватимуть традиційними різдвяними смаколиками.

«Головне – створити сімейну атмосферу, деякі приходять сюди не тільки за їжею, а й просто за спілкуванням», – каже Іван. До речі, дуже важливо, що під час дійства волонтери обідають за столом разом із безхатьками, а не гуртуються собі окремо.

Відбудеться традиційний святковий обід 7 січня о 13.00 на парафії Всіх Святих Українського Народу УГКЦ. До того ж, вперше в історії Івано-Франківська на гостину обіцяв завітати мер.

Різдвяний обід з безхатьками вже став традицією мирянського руху «Спільнота святого Еґідія», започаткованою ще 1982 року, коли Спільнота зібрала навколо святкового столу невелику групу вбогих у римській базиліці Santa Maria in Trastevere. Це були самотні люди похилого віку, яких члени Спільноти добре знали, і деякі бездомні, що жили на вулицях Рима.

З того часу минуло чимало часу, і з кожним роком різдвяний стіл ставав дедалі більшим. З римського району Трастевере ця традиція поширилася на всі країни, де існує Спільнота святого Еґідія, включаючи Україну.

Іван став членом спільноти ще в студентські роки. Якраз тоді учасники спільноти й вирішили започаткувати благодійну ініціативу годувати безхатьків. Аби закупити продукти, волонтери скинулися власними грошима, трохи їжі погодилися давати кілька місцевих їдалень. Так триває і понині – доброчинний задум великою мірою живе завдяки грошам і часу самих волонтерів.

Також завжди знаходяться іванофранківці, які беруть відповідальність приготувати в себе вдома казанок супу. Його важливо доставити до місця роздачі протягом години – аби люди їли ще гаряче. Дехто з волонтерів згоджується просто піти закупити продукти й принести, бо має вільний час – і це теж величезна допомога.

Як розповідає Іван, далеко не кожен здатен займатися цією діяльністю. Були дівчата, які дуже швидко емоційно вигорали, їм було шалено шкода безхатьків, тому вони йшли. Але також були й інші волонтери, які з часом почали ставитися до знедолених зі зневагою, мовляв, ті самі винні у своїх нещастях. Такі теж незабаром покидали справу. Цікаво, що в християнській спільноті є кілька атеїстів, які приходять лише для того, аби роздати їжу вбогим.

«Особисто мені допомога безхатькам дала можливість глянути на життя ширше, – зізнається Іван. – Ти розумієш, наскільки життя мінливе і сповнене контрастів. Тоді починаєш цінувати кожну мить».

 Наталя МОСТОВА