Світ цифрового майбутнього такий же похмурий і непривітний, хоча й здається на перший погляд сяючим і гламурним. У ньому можна стати заручником фантазій психопата, клонувати когось для своїх утіх, можна опинитися під невсипущим контролем батьків, які мають своє уявлення про добро і зло, можна вмить перетворитися на серійного вбивцю, якщо спробуєш приховати помилки минулого, можна втратити любов, довірившись системі підбору «другої половинки», можна стати мішенню для  роботів-вівчарок або опинитися піддослідним в експериментах з пересадкою свідомості. Залишитися людиною в таких умовах непросто, а будь-яке рішення виявляється найгіршим, але таке життя героїв «Чорного дзеркала».

Різниця між менталітетом британців і американців особливо помітна, коли вони беруться за одну і ту ж творчу роботу. Якщо у англійців Холмс – манірний аристократ, то американці показують його як неохайного наркомана; якщо по один бік Атлантики Дракула наганяє страх, то по інший стає посміховиськом. Що вже говорити про сенси і настрої – вони змінюються на протилежні!

Серіал «Чорне дзеркало» – чудовий цьому приклад. Після двох перших сезонів шоу перебралося з BBC під юрисдикцію Netflix і, хоча формально залишилося британським, різко змінило свій напрямок. До четвертого сезону в «Дзеркалі» не залишилося моральних дилем, викликів суспільству або похмурої сатири, тепер це просто набір короткометражних фантастичних трилерів, не дуже оригінальних, поверхневих, які роблять акцент більшою мірою на візуальній складовій, ніж на змісті. Нове «Чорне дзеркало», як і раніше, тішить участю в проекті помітних постановників і відомих акторів: режисурою цього разу зайнялися Джоді Фостер і Колм Маккарті, Девід Слейд і Тобі Хейнс, а в кадрі з’явилися Джессі Племонс, Андреа Райзборо, Джо Коул, Летиція Райт і багато інших. Ось тільки цей набір різномастих персон так і не складається у повноцінний ансамбль, кожна з серій виглядає або затягнутою, або безглуздою, в результаті це набір високобюджетних студентських курсових робіт. Кожен епізод залишає відчуття недомовленості і недодуманості, ніби в нього перестали вкладати душу.

Перш за все, пригнічує відсутність оригінальних ідей, те, що і відрізняло початкове «Чорне дзеркало» від інших телепроектів. Епізоди «Архангел» і «Крокодил» знову експлуатують вигадку з пам’яттю, яка записується, серії «Каллісто» і «Повісь діджея» черговий раз порушують питання про клонування свідомості, а «Чорний музей» робить спробу повторити одночасно формат святкового «Білого Різдва», ідею атракціону з тортурами засудженого і все ті ж пересадки розуму – нудно, друзі. І не подумайте, що незгаданий епізод «Залізяка» вигідно вирізняється з-поміж решти – навпаки, він гірший від інших тим, що схожий навіть не на будь-який постапокаліптичний фільм, а всього лише на короткий епізод із нього.

Власне, саме п’ята серія нового сезону і підводить риску під тими змінами, яких зазнало «Чорне дзеркало» в руках нових господарів. Раніше шоу застерігало глядача, говорило про те, що якими б не були технології, вони будуть використовувати людські слабкості, спиратися на пороки і низькі бажання, люди, а не гаджети, будуть головним ворогом собі. Тепер же нас тупо ставлять перед фактом: роботи і штучний інтелект повстануть і нам усім кінець. Просто тому що. І все ж новий сезон заслуговує перегляду, нехай навіть і одноразового, хоча б через декілька стилістичних знахідок. «Каллісто» й справді знято просто чудово, цей епізод затикає за пояс і «Орвілл», і «Зоряний шлях: Діскавері» однією лівою. У «Чорному музеї» проглядаються  нотки класичних «лавкрафтівських» жахів на зразок «Реаніматора», «Ззовні» або «Некрономікона». «Повісь діджея» містить рідкісний для «Дзеркала» романтичний заряд, а з «Архангела» цілком могла вийти добротна повнометражна сайфай-драма. Це все ще цікаве видовище, нехай і не настільки новаторське, яким було спочатку.

«Чорне дзеркало» зразка 2017-го втратило тонкість, епатаж, енергетику, воно перестало бити під дих і викручувати руки незручними питаннями. Ставка тепер зроблена на видовищність і масовість, настрій  більш позитивний і не настільки занепадницький, як це було в 2011-му. І це теж своєрідний прояв цифрової ери, про який попереджали автори оригінальних перших епізодів. Пам’ятаєте серію про революціонера, який приклав собі осколок скла до горла і декламував з екрана правду-матку? «Чорне дзеркало» стало цим проповідником на зарплаті, провокатором на замовлення, гламурним свистком для випуску пари. І це найкраще підтвердження того, що «чорне майбутнє» вже тут.

ФЕЛІНСЬКИЙ