Героя цієї статті ви, безперечно, мали можливість бачити. Якщо хоча б раз ходили «Бастіоном» у неділю, то не могли не помітити чималий гурт дітей біля мольбертів, а серед них їхнього вчителя.

Володимир Прокопишин – людина з генами митця і наставника. «Між мільйонами художників треба якось вміти вирізнятися. Художник, як і людина, має свою ДНК, і він повинен створювати власний стиль, за яким його впізнаватимуть», – вважає Володимир.

Особливістю саме цього художника є те, що здебільшого героїнями його картин є жінки. Коли Володимир починав свою кар’єру, то хотілося малювати щось святе, але не релігійного характеру. Потім зрозумів, що між чоловіком і жінкою найсвятішим є жінка. Чому? Бо вона народжує: «Коли людина народжується, вона вже вважається богоподібною. І це дуже широкий спектр мислення, ви можете малювати весь світ, бо ми всі народжуємось і, як не крути, ми всі зв’язані з жінкою».

Про розуміння себе як художника Володимир говорить, що з самого дитинства вважав себе ним: «На мою думку, художник – це той, хто малює більше, ніж інша людина. От коли художник малює, не важливо, як, – це вже є художник». У дев’ятому класі Володимир зрозумів, що йому потрібно стати професійним художником. Вступив у Косівський інститут, але згодом покинув навчання ще через одне усвідомлення – що йому потрібен авторський стиль. Потім двічі став лауреатом міжнародних премій у Львівському палаці мистецтв «Осінній салон»: «Коли ти стаєш просто художником, то тебе хвалить родина, друзі; коли стаєш професійним художником, то виходиш на певний рівень і бачиш, що, окрім тебе, є професіонали. Коли знаходиш авторський стиль – бачиш, що інші також мають авторський стиль. Порівняно з іншими ти завжди будеш змінюватись».

І як би претензійно це не звучало, Володимир вирішив створити власну школу, де буде навчати людей за індивідуальним підходом. Зараз він проводить майстер-класи в галереї «Арт на Мур», заснував свою мистецьку студію «Modigliani». При цьому художник каже, що й сам навчається разом із відвідувачами студії: «Якщо я знаю щось більше, ніж вони, то я їм підказую, але вони мене надихають, я їх називаю живою водою. Як вчитель ти максимум можеш навчити академічному рисунку, реалізму, решту – коли учень навчився – хай робить, що хоче».

Також Володимир уже другий рік поспіль проводить конкурс «Портрет та натура XXІ ст.», цього року він відбудеться у лютому, участь безкоштовна для всіх, тож  художник сподівається на велику кількість учасників. «Я побачив, що жанр портрета зараз не є популярний, яким був раніше, бо в цифрову епоху зв’язуватись із портретами трошки проблематично, – зазначає він. – Кожен має селфі-палицю і відразу робить собі фото. Вартісне саме те, що не може передати фотоапарат, а може зробити тільки художник. В авторському стилі, у вмінні передати своє «письмо» ця виставка і полягатиме. Ми хочемо знайти портрет XXІ століття, як його відображають сучасні художники».

У процесі роботи Володимир зрозумів одне – не все так однозначно, як люди собі уявляють. Не важливий твій вік і стаж. Важлива картина. Важливо те, що ти мав мрію і ти її втілив, от тоді отримаєш успіх. «Думати треба про майстерність, бо якщо ти хочеш бути багатим художником, тоді йди у бізнес, чоловіче, закупи шкарпетки, вони класно продаються. Але картини – це не шкарпетки», – каже він. Тому варто зрозуміти, ким ти є – комерційним художником чи тим, хто розуміє, що оригінальність не продається відразу.

Наталя ТЕМЕХ