Режисер: Лука Міньєрі

На маленькому італійському острові так люблять Різдво, що готуватися до нього починають ще навесні. Століттями свято проходило мирно і щасливо, але тепер у остров’ян велика біда. Італійської молоді на острові майже немає, і немовлят або дітей, які би зображали Ісуса в різдвяному «вертепі», знайти неможливо. Звичайно, можна використовувати ляльку. Але хіба лялька привабить туристів? Зневірившись, остров’яни йдуть на поклон до іммігрантів з арабської Африки, які теж живуть на острові, але тримаються окремо. У африканців є і малюки, і немовлята, але вони мусульмани, і ніхто не збирається допомагати християнам просто так. А оскільки очолює африканців італієць, який перейшов в іслам і який має давні рахунки з мером міста, то він користується можливістю помститися колишньому другові дитинства і всім, хто десятиліттями косо на нього дивився і обзивав «кебабником».

Назва свіжої італійської комедії «Ласкаво просимо на південь 2» натякає, що вам не варто йти в кіно, якщо ви пропустили першу серію. Але не піддавайтеся на фінт прокатників. Українська назва стрічки не має нічого спільного з її італійським варіантом (в оригіналі використано ідіоматичний вислів, який можна перекласти як «Куди котиться світ!»), а сама картина не є ні сиквелом, ні приквелом комедійної дилогії «Ласкаво просимо на південь» і «Ласкаво просимо на північ». Пов’язані ці фільми тільки тим, що їх поставив Лука Міньєрі і що головні ролі в них зіграли Клаудіо Бізіо і Анджела Фіноккьяро. Новим фільмом Міньєрі можна насолодитися, нічого не знаючи про минулі постановки комедіографа. Інша річ, що насолода від «Сусідам вхід заборонено!» досить плоска. Це, безперечно, смішна картина на стику фарсу і сатири, але надто вже вона одностороння. Висміюються в ній майже виключно італійські чоловіки, які часто є расистами, махінаторами і лузерами. Італійські жінки, включно з саркастичною старшою черницею у виконанні Фіноккьяро, показані з куди більшою повагою, а арабам фільм слова майже не дає, хоча це виглядає дуже дивно в картині про міжетнічні відносини.

Неправдоподібно зробивши головним мусульманином італійця, який не говорить арабською і ледь знає Коран, Міньєрі звів сюжет до протистояння двох односельчан і відтіснив етнічну ворожнечу на другий план. Політкоректність присутня, але в сатиричному кіно вона сприймається як боягузтво і як неповага до тих, хто повинен бути основною стороною протистояння, а не виступати на підтанцьовці у персонажа, який всього лише одружився на «їх» дівчині. Показово, що у фільмі є імам, але це фонова фігура, а не ключовий герой. Хоча кому, як не імаму вирішувати, чи може мусульманське немовля грати Ісуса! За контрастом згадується канадський ситком «Маленька мечеть в преріях», де імам, навпаки, був у центрі подій і конфліктів між мусульманами і християнами.

Канадський підхід здається куди більш вдалим і логічним, ніж італійський. Втім, не нам вирішувати, як італійському метру комедії будувати кіно і смішити глядачів, коли він зачіпає болючі для його країни теми – криза християнства, спад народжуваності, наступ носіїв іншої культури. Приклад «Шарлі Ебдо» наочно показав, що сміливість при обговоренні таких питань може бути смертельно небезпечною. Так що, хоч ми і дещо розчаровані однобокістю «Сусідам вхід заборонено!», ми здогадуємося, чому фільм так знято. І ми констатуємо, що те кіно, яке Міньєрі зважився зняти, у нього вдалося. Це майже завжди комічне, часом сміховинне і досить привабливе полотно в характерному італійському стилі. Ближче до фіналу фільм стає ще і сентиментальним, і закінчується він на життєствердній, але не сентиментальній ноті. При цьому стрічка, хоч і іронізує в бік християн і християнства, проте не витирає об них ноги й безумовно визнає право тієї самої старшої черниці на її віру і її свято. Комізм комізмом, а Ісус Ісусом. Все-таки це італійська, а не скандинавська картина.

ФЕЛІНСЬКИЙ