Згадати все потрібно для того, щоб кожен кандидат, який хоче прийти до влади в Україні, дорожив своїм іменем, а ми, виборці, пам’ятали, «хто з якого болота вийшов», куди йде, чиї інтереси відстоює і що робить, незалежно від того, як солодко співає чи як щедро меценатствує. «Галицький кореспондент» продовжує згадувати останніх 13 років та політиків, які вийшли на арену в цей час. Читайте нас, порівнюйте, аналізуйте. І головне – обов’язково прийдіть на вибори.

На Коломийщині, як і по всій Україні, виборча кампанія 13-річної давнини офіційно розпочалась останнього дня 2001 року і тривала до 31 березня 2002 року. Наприкінці 2001 року міський голова Коломиї Віктор Корчинський у залі засідань міськвиконкому організував зустріч з керівниками політичних партій і громадських організацій. До старого Нового року (14 січня) міська рада мала створити міську виборчу комісію. Так і сталося, а очолила її за поданням міської організації Народно-демократичної партії Орися Юрах, 1951 року народження. Заступником голови комісії призначили Володимира Кобилянського (1939 р.н.), а секретарем – Віру Глушко, яка народилася 1940 року і пройшла в комісію за поданням міської організації Всеукраїнського політичного об’єднання «Жінки за майбутнє». Інші 12 членів комісії різнились за віком, а найстаршим серед них був 80-річний Михайло Шевчук. Окрім такого складу, міська рада затвердила кількість депутатських місць нового скликання – 50 мандатів. До Коломийської районної ради треба було обрати удвоє більше депутатів.

 

Процес пішов

Уже 18 січня міська виборча комісія утворила мажоритарний одномандатний виборчий округ для виборів міського голови Коломиї та 50 мажоритарних округів для виборів депутатів міської ради. Висувати своїх кандидатів у депутати і на голову міської ради виявили бажання 30 політичних партій, блоків та громадських організацій. Проте комісія не дала дозволу брати участь у виборах ГО «Жінки Коломийщини», бо на обліку її міського осередку перебувало лише 39 членів (членкинь?), у той час як законодавство вимагало не менше 50. Саме тоді у складі комісії відбулися зміни: замість Віри Глушко секретарем комісії обрали Уляну Мосійчук (міська організація Ліберальної партії України).

На початку лютого 2002 року у коломийському Народному домі відбулася презентація політичного блоку «За Єдину Україну!». У президії сиділи голови міських партійних організацій, що входили у блок: Ярослав Шаваринський (НДП), Роман Панчук (Партія регіонів), Василь Мельник («Трудова Україна»), Тарас Пристач (Партія промисловців та підприємців) і представник Аграрної партії. На заході були присутні міський голова Віктор Корчинський, його заступник Ярослав Якубовський і керуючий справами міськвиконкому Андрій Грицан.

Станом на 15 лютого міська виборча комісія зареєструвала лише п’ятьох кандидатів на посаду міського голови, проте вже на початку березня 18 осіб отримали офіційну реєстрацію. За мерське крісло Коломиї виявили бажання змагатись Юрій Білейчук, Ігор Герула, Василь Данищук, Василь Дем’янів, Василь Костів, Василь Кулешник, Михайло Лазарович, Ярослав Никифорук, Іван Рибчук, Юрій Романюк, Ярослав Савчин, Михайло Семенюк, Ігор Слюзар, Богдан Сохан, Тарас Тодорів, Зіновій Чаруватий, Михайло Юзюк і Богдан Юращук. На 50 депутатських місць претендували 387 осіб.

 

КДБ і Шевченко

У неділю, 10 березня, на Вічевий майдан у Коломиї зійшлося багато людей. Було зрозуміло, що політичні уподобання учасників віча не виходять за межі двох блоків – Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Людей не влаштовувала така велика кількість претендентів на посаду міського голови, і вони вимагали від демократичних сил висунути одну кандидатуру, яка буде прийнятною для всіх. Перший голова Коломийської міськради Володимир Машталер навіть узяв на себе місію переконати кандидатів у необхідності такого кроку. Через тиждень виборці вкотре зібралися на віче, але результат був той самий. Точніше, результату не було. «Щоб не сталося так, що ви розтягнете голоси свідомих громадян поміж собою, а переможцем стане недавній начальник міського КДБ, який сфотографувався для передвиборної листівки на тлі пам’ятника Тарасу Шевченку. Більшої ганьби Коломия вже не могла б зазнати», – звернувся до претендентів в’язень сталінських таборів Зіновій Карась.

Ще через тиждень Рада демократичних сил Коломийщини організувала чергове віче. Два кандидати на міського голову – Тарас Тодорів і Василь Костів – зняли свої кандидатури на користь Богдана Юращука, а Ігор Гергула зняв свою кандидатуру без закликів голосувати за будь-якого іншого претендента, «просто так». Зійти з дистанції пообіцяв і Ярослав Савчин. Зняв свою кандидатуру і Юрій Білейчук від «зелених». Він пожалівся, що не є таким чоловіком, який може насварити начальника коломийської міліції за непорядки у місті, і порекомендував на посаду мера колишнього начальника КДБ Богдана Сохана.

Три жінки з району

Чим ближче були вибори, тим більше рясніла політичною агітацією місцева преса. До слова, фото Юрія Романюка на фоні музею «Писанка» було чи не у кожному номері «Коломийського вісника». Проте виграв вибори адвокат Богдан Юращук, за якого проголосували 5430 коломиян (майже 18%). На три сотні менше голосів виборців здобув згаданий Романюк, а третім у змаганні за крісло міського голови Коломиї був Михайло Юзюк (4449 голосів).

До слова, участь у голосуванні на виборах міського голови Коломиї у 2002 році взяли 30553 виборці. Майже дві тисячі тих, хто проголосував, не підтримали жодного кандидата, а 771 бюлетень визнали недійсним.

Проте вибори у Коломиї таки відбулися, і перша організаційна сесія Коломийської міської ради IV демократичного скликання розпочала свою роботу 16 квітня 2002 року. На неї запросили Богдана Юращука, Віктора Корчинського, всіх новообраних депутатів міської ради, депутатів Івано-Франківської облради, обраних від Коломийщини, та депутата Верховної Ради Володимира Мойсика.

Що стосується виборів депутатів до Коломийської районної ради, то спеціально для цього було утворено районну виборчу комісію у складі 15 осіб. Її головою став Ярослав Тодорів. Під його головуванням комісія затвердила 50 мажоритарних (двомандатних) виборчих округів на території Коломийського району, на яких розподілились 252 кандидати до районної ради, які мірялись силами за сотню депутатських місць. У кожному окрузі виборці обирали двох депутатів до райради.

Заслуговує уваги цікавий факт: вчителя Печеніжинської школи Мирослава Мацьківа блок В.Ющенка «Наша Україна» висунув кандидатом у депутати районної ради. Проте сільська виборча комісія в Марківці, де проживав Мацьків, зареєструвати його кандидатом у депутати відмовилася, посилаючись на відсутність штампів на документах. Чоловік кілька разів їздив до Коломиї, і його там запевняли, що документи оформлені правильно, але голова комісії все одно відмовлявся реєструвати вчителя кандидатом. Мацьків звернувся до суду, і вже там голова комісії Курман пояснив судді Максим’юку: «Мені що, я зареєстрував би, але приїхали якісь три жінки з району і сказали не реєструвати». Зрештою, комісія вчителя таки зареєструвала. Ба більше – виборці Марківського виборчого округу №44 навіть обрали його депутатом Коломийської районної ради.

 

2006: нові правила і ті самі люди

Місцеві вибори 26 березня 2006 року проводилися одночасно з виборами народних депутатів України та були ускладнені новим законодавством і змішаною системою голосування. Проте охочих стати міським головою Коломиї або депутатом Коломийської міської чи районної рад це не відлякувало.

Уже 31 січня 2006 року на засіданні Коломийської міської територіальної комісії було зареєстровано перших кандидатів на посаду міського голови. Ними стали Юрій Романюк та Ігор Слюзар. Пізніше до них додались Віктор Бегей, Михайло Лазарович, Михайло Юзюк, Богдан Бабинський, Василь Костів і Марта Фенин. А загалом, рішенням Коломийської міської територіальної виборчої комісії у 2006 році було зареєстровано 18 кандидатів на посаду міського голови, до списку кандидатів додалися: Леся Белявська, Валентина Гаврилова, Володимир Машталер, Юрій Овчаренко, Володимир Пак, Ярослав Савчин, Михайло Стражник, Василь Федорак, Богдан Юращук і Василь Федюк. Також ТВК зареєструвала 26 партій і блоків, які за пропорційною системою хотіли поділити місця у міській раді. «Молодий і активний» Юрій Романюк, який на попередніх виборах мера зайняв друге місце, цього разу йшов під кольорами БЮТу та красувався у місцевих газетах поряд із Юлією Тимошенко. Головою міської виборчої комісії тоді був Володимир Кобилецький.

 

Без скандалів не обійшлось

На початку лютого 2006 року у Коломиї назрів скандал: містом ширились чутки про існування «двох партій «Батьківщина» і «розкол в її рядах». В офіційному повідомленні міської організації Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» йшлося, що «деякі деструктивні фізичні особи нашого міста організували цілеспрямовану і системну роботу для дискредитації… ВО «Батьківщина».

Ймовірно, мова йде про Михайла Голінея, який подав позовну заяву до Господарського суду Івано-Франківської області, у якій просив визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію Коломийської міської організації ВО «Батьківщина». Проте суд залишив позов без розгляду, оскільки «Голіней М.В. не мав повноважень на підписання позовної заяви».

Не обійшлося без скандалу й у міській організації партії Народний союз «Наша Україна». Рада міської організації виключила кандидата на посаду міського голови Михайла Лазаровича зі складу партії. Той обурився, назвав таке рішення ради «нелегітимним» і запевнив, що йде на вибори шляхом самовисування, а помаранчева палатка в центрі міста, з якої агітують за Лазаровича, – то його власна. Голова ради міського осередку «НСНУ» Віталій Вандич назвав Лазаровича «самозванцем» і попросив його «не вводити в блуд коломиян». Лазаровичу пригадали, що він агітував з помаранчевої палатки, потім з палатки Партії пенсіонерів України, відтак – знову з помаранчевої.

 

Місця поділили

Незважаючи на передвиборчі перипетії та перенасиченість інформаційного простору політичною агітацією, 26 березня 2006 року вибори на Коломийщині таки відбулися. До Коломийської міської ради увійшли 21 депутат з Блоку Юлії Тимошенко, 13 депутатів представив блок політичних партій «Наша Україна», сім депутатів пройшли від Українського народного блоку Костенка-Плюща, шість – від ПОРА-ПРП і три – від Партії регіонів.

Нового міського голову обирали 30,5 тис. коломийських виборців. Найбільше відсотків голосів отримав комерційний директор зернопереробної компанії Юрій Овчаренко (25,39%, або 7758 голосів), який у 1983 році став чемпіоном СРСР та світу з вільної боротьби серед юнаків. Другим став Василь Федюк (20,57%). Юрій Романюк цього разу був уже четвертим (12,26%), пропустивши вперед Ігоря Слюзаря (14,56%).

Районну виборчу комісію тоді очолювала Марія Дранчковська. Сотню депутатів Коломийської районної ради обрали 59610 виборців. Вони надали перевагу кандидатам від Блоку Юлії Тимошенко (34,8%, або 40 мандатів) та «Нашій Україні» (31,7%, або 36 мандатів). Інші партії набрали менше семи відсотків голосів, тому делегували до райради, відповідно, меншу кількість депутатів. 10 квітня 2006 року депутати Коломийської райради Степан Стасюк (Блок Юлії Тимошенко), Михайло Вінтоняк (Народний союз «Наша Україна»), Степан Мадерук (УНБ Костенка і Плюща), Тарас Тодорів (Виборчий блок «Національний вибір») та Роман Дячук (Громадянський блок «ПОРА-ПРП») підписали Меморандум про створення Коаліції демократичних сил Коломийського району.

Треба зазначити, що відсоток виборців, які взяли участь у голосуванні 2006 року, в Коломийському районі був вищим, аніж у місті – 74 проти 64. З 51 населеного пункту змінились два селищних та 19 сільських голів. Хто з обранців на що заслуговує, покажуть їхні діла і час.

Микола ГУРАК