Якось

БЕНЗИН

Жили ми в одному з районів нашого міста. Особливістю нашого двору було те, що будинки стояли паралельно і під’їзди у них дивилися один на одного. Наші вікна виходили на ту ділянку, де не було під’їздів, а стояла порожня площа, причому повністю порожня. І ось влітку почала на цьому майданчику збиратися молодь на машинах – такі собі господарі життя. Все б нічого, але їх збори тривали до ранку і супроводжувалися гучною музикою і ревом форсування двигунів. А вранці багатьом на роботу… Так тривало близько двох тижнів. Але одної прекрасної хмарної темної ночі сидів я біля вікна і курив. Внизу гупали баси нової акустики з чиєїсь машини, сміх п’яних дівчат перекривав рев потужних двигунів. Словом, спи спокійно, втомлений народе. Але тут з якогось вікна вилітає скляна пляшка з водою і падає на капот однієї машини. Музика стихає, і чуються крики молодих людей, в яких з матюками через слово повідомляється, яка кара очікує того, хто насмілився на цей необачний вчинок. І тут незрозуміло з якого вікна в будинку навпроти лунає втомлений, але абсолютно спокійний голос: “Наступна буде з бензином…” Більше машини там не стояли, а через два тижні на цій площі виріс дитячий майданчик…

Колись

ЖЕНИХ

Початок 90-х був часом роздолля для шахраїв і аферистів, а міліція і силовики часто не тільки не виконували свої обов’язки, а й охороняли бандитів всіх мастей. Я тоді працював у мікроскопічній фірмочці, створеній колишнім КДБшником, і рятував невеликі приватні банки від грабежу, напевно, ви чули про “фальшиві авізо”. Великими банками займалися великі люди і серйозні організації, а маленькими займалися ми. Цікавий вид бізнесу в країні, де банківський переказ можна здійснити без банківської платіжки, а надійних систем платежів тоді ще не існувало. Незадоволених нашою діяльністю було багато, а наша безпека залишалася тільки нашою турботою. Не передати словами, як приємно, коли відрядження вглиб країни щасливо збігалося з зальотом гранати зранку у вікно офісу. Начальник зателефонував мені і попросив не поспішати з поверненням. Мені поспішати особливо й не хотілося, тому я абсолютно спокійно сприйняв прохання клієнта з’їздити в сусіднє місто і допомогти його другу в особистій і дуже делікатній ситуації. Другом виявився співвласник банку, кавказець Салман. Делікатність же ситуації полягала в об’єднанні двох могутніх кавказьких родин, причому дата весілля була призначена, а нареченого – сина Салмана – ніде не було видно. Зізнаватися, що наречений сидить на нарах, було не в інтересах Салмана і його рідні. Та й сина з в’язниці вони викупили, але приїхати він повинен був тільки на наступний день. Ось власне нареченого до приїзду справжнього мені і треба було зіграти. Тому що я, схоже, був єдиним, кого ніхто не знав у цьому місті. Актор з мене ще той, але рідня нареченого пообіцяла мені стільки, що я відразу запитав: “Де мій перукар, гример і костюм?” Мені приробили величезні чорні вуса, якими славився наречений, і в цілому весілля пройшло чудово. В тому сенсі, що я нічого не пам’ятаю через нескінченні тости, танці і обряди. На щастя, за їх укладом наречена з нареченим бачиться вперше тільки на весіллі. Тому проблем у цьому плані не було зовсім. Увечері я вийшов на балкон, щоб ковтнути свіжого повітря. Яке весілля без бійки – охоронці на вулиці комусь вправляли ногами мозок. Посміхнувшись, що традиція дотримується, я повернувся за стіл. Потім ще були танці, танці і багато вина. А потім мене провели з нареченою в спальню. Я запитально подивився на Салмана, його погляд говорив: “Що поробиш, таке життя, брате”. Вранці, не чекаючи розборок через розбещення чужої нареченої, я вирішив звалити. На лавці перед будинком лежав хтось у костюмі. Я поцікавився в охоронців, чому гість спить не в будинку. Мені відповіли, що це не гість, а божевільний, який вчора весь вечір ломився на весілля і кричав, що він наречений. Тут божевільний засопів, потягнувся і повернувся до мене обличчям, ворушачи уві сні розкішними гусарськими вусами.