Як за кілька років будівельного буму Івано-Франківськ втратив своє неповторне історичне обличчя – у статті архітектора Зіновія Соколовського.

 

Напередодні відзначення Міжнародного дня пам’яток архітектури 18 квітня франківські архітектори розповіли журналістам, чому «завдяки» забудівникам обласний центр вже не зможе потрапити до списку спадщини ЮНЕСКО.

Як за кілька років будівельного буму Івано-Франківськ втратив своє неповторне історичне обличчя – у статті архітектора Зіновія Соколовського.

Через 22 роки після надання місту Станиславову магдебурзького права, у 1684 році, уже в завершеному вигляді місто-фортецю побачив французький мандрівник Д’Аллерак. Він був вражений, зустрівши тут, на галицькому Підгір’ї, таку новітню європейську фортецю-цитадель. «Найбільшим і найгарнішим містом на Покутті є Станиславів, розташований серед прекрасної рівнини, за дві милі від Дністра, обнесений могутньою фортецею, збудованою за останнім словом техніки», – писав він у своєму щоденнику.

Місто будувалося за принципом ідеальних міст епохи Відродження. Ренесансною є геометрична схема Станиславова. Ядром міської забудови була площа Ринок – абсолютно квадратна, каре, рівна у своїх чотирьох вимірах. У центрі площі розташувалась ратуша.

Цей принцип забудови центральної частини міста з незначними змінами дійшов до наших днів. І зараз маємо невисоку триповерхову забудову площі Ринок. У 1942 році німці, які гадали собі, що прийшли сюди назавжди, знесли південний, єврейський квартал, внаслідок чого «каре» було втрачено. У радянський час «батьки міста» прагнули з’єднати площу Ринок з площею Урицького (тепер майдан Шептицького). Не вдалося!

Чому я люблю моє місто? Мені подобаються невисокі, співмірні до людини, будинки, вузенькі вулички, дороги, викладені «базальтовою кісткою», затишні сквери, упорядковані фасади з різноманітною гамою кольорів.

Фактично до 2000 року центр міста був приблизно таким, яким його можна побачити на старих поштівках. Але почався будівельний бум, і все кардинально змінилося. Безповоротно?

…У грудні 1998 року у далекому японському Кіото місто Львів дістало всесвітнє визнання, потрапивши до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО (World Heretage List). Без перебільшення, це визначна подія в історії сучасного Львова. З одного боку, цей новий статус дає місту нові великі шанси для поступу та процвітання, а з іншого – він вимагає великої праці.

Президентом Українського національного комітету ICOMOS (Міжнародна рада з питань пам’яток і визначних місць) є зараз наш краянин Микола Яковина. І коли ми поцікавилися, чи можемо ми потрапити до попереднього списку об’єктів, які претендуватимуть на включення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, нам відповіли: «А де ж ви були, панове, коли будувалися такі дисонанти, як висотна споруда на площі Ринок, 4, «Арс-Дім» перед Вірменською церквою, «чорна призма», тобто «Легенда»? Будувалися ж вони не за одну ніч!»

Пам’яткоохоронна політика у Франківську на неналежному рівні, одна за одною розбираються будівлі, які й надалі числяться у списку пам’яток. Зникають автентичні скульптури з фасадів, вікна та двері, а новорозрубані прорізи заповнюються пластиковими сурогатами. Станиславів – Івано-Франківськ, який протягом багатьох століть славився своїми архітекторами та скульпторами, каменярами, досконалими столярами, ковалями, вітражистами та іншими ремісниками, перетворюється на глибоку провінцію з дивною колористикою фасадів та рекламними щитами низького мистецького рівня.

На площі Ринок, 4 стояв триповерховий будинок, споруджений ще у ХVІІІ столітті. У ньому з 1777 року знаходилася перша міська аптека, яка за давністю поступається лише львівській. У 1999 році у будинку з’явилася тріщина, спеціалісти вирішили, що конструктиви пам’ятки архітектури є у надто важкому стані. Пам’ятку знесли методом завалу. Роботу вела приватна структура (власник готелю «Надія») за умови, що у новобудові буде збережено автентичність фасаду. Натомість поряд з триповерховою забудовою «виросла» шестиповерхова дисонанта з примітивним декором. І, як насмішка, цей об’єкт висувається на здобуття обласної премії ім. Ярослава Лукавецького у галузі архітектури!

Але найстрашніше, що під час будівельних робіт обвалилась частина сусідньої кам’яниці – пам’ятки архітектури місцевого значення. Будинок ніхто не ремонтує і, очевидно, його чекає така ж доля, як і будинку №4.

Подібна ситуація складається зі спорудженням будинку «Арс-Дім» під номером 14, у східному боці площі Ринок. Двоповерховий будинок на розі пл. Ринок та вул. Страчених виглядає як «бідний родич» поряд з масивним фасадом з 4-ма поверхами новобудови. Недавно центральну частину міста «прикрасив» ще один шедевр – склобетонна будова ресторану «Легенда». Тепер всі мешканці, які прямують через сквер Міцкевича, замість старої доброї ратуші бачать чорну вежу Саурона. Чи можна собі уявити, щоб на львівській площі Ринок поряд з Чорною Каменицею спорудили такий «шедевр», або у Кракові поряд з Сукенніцамі?

Подейкують, що бізнесмени хочуть забудувати і скверик ліворуч від новобудови, де колись стояла скульптурна камерна композиція «хлопчик з песиком». Давно вже немає хлопчика і песика, тут влаштований майданчик з сміттєвими баками, а поряд без дозволу торгують таранею.

Бідність суспільства виявилась меншим злом, ніж поява багатих та впевнених у своїй силі «інвесторів», нездатних позбутися хуторянсько-хижацької ментальності збагачення. Ніхто ж не заперечує проти подібних споруд на Пасічній, Позитроні чи Каскаді. І це ви, панове, хочете здивувати нас такими висотками-свічками у збереженій середньовічній забудові, сформованій за принципом ідеальних міст епохи Відродження? Чи маємо право на такі експерименти над Івано-Франківськом?

Але на черзі наступні проекти. Чи «прожекти»?! Вже обговорюється ідея забудови торгового пасажу братів Гартенбергів – торгового центру «Мальва», що на перетині Вічевого майдану та вул. Галицької. Ця будівля була споруджена на початку ХХ століття. Це був будинок у формі «каре», у внутрішньому дворику якого влаштований торговий заклад – пасаж у вигляді зали з скляним склепінням (арх. Г. Кошиць). Під час Першої світової війни пасаж Гартенбергів був дуже пошкоджений і відновлений у 1926 році. Але втрачені будинки, які творили «каре», відбудовані не були. Чи варто зараз їх відновлювати? Вважаю, що задля історичної справедливості, для відтворення первинної містобудівельної ситуації, варто. Є два варіанти: повторити втрачену споруду за поштовими листівками та збереженим проектом. Але ж маємо сумний досвід такого відтворення. У 1980-х роках, як аварійний, було знесено будинок колишнього готелю «Брістоль» на вул. Л. Українки, у якому завершив свій земний шлях видатний композитор Денис Січинський. Планувалося відтворити повністю фасад пам’ятки. А що вийшло – спорудили громадський будинок у стилі «кіч». Єдиний позитив – поверховість була збережена. На вул. Чорновола, 9 та ж сама ситуація: була повністю розібрана пам’ятка і споруджений сучасний будинок, який своїм фасадом не нагадує втраченого.

Місто – живий організм і не може бути законсервованим на певній стадії. І люди помирають, не тільки будинки. На місці втрачених, і це закономірно, з’являються нові споруди, і треба усвідомлювати, що надворі ХХІ століття. І тому є загроза, що колишній пасаж Гартенбергів може оточити будівля у стилі «Легенди».

Комісії і Ради, які розглядають проекти, формовані із талановитих, досвідчених і шановних осіб. Ми шануємо і поважаємо тих фахівців, які вибирають і оцінюють проекти для будівництва в Івано-Франківську, зокрема в його історичній частині. Але саме тому, що ми Вас шануємо, ми сподіваємося, що Ви виберете найкращі проекти, які будуть подобатись нам, франківчанам, та спеціалістам. Архітектура – найбільш соціально відповідальний вид мистецтва. Усі мешканці міста стають споживачами цієї продукції або ж її заручниками.

Новобудови на площі Ринок перекреслили нам можливість потрапити до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Львів тепер отримує великі дотації на облаштування центральної частини міста, на реставраційні роботи, благоустрій. А ми в догоду окремим бізнесменам втратили таку можливість. Центральна частина нашого міста до спорудження цих монстрів мала історико-архітектурну та мистецьку вартість, вона була пам’яткою містобудування.

Вартість архітектурних пам’яток не має числового виразу. Архітектурна спадщина є найбільшим надбанням Івано-Франківська сьогодні, а через 100 чи 200 років ще значнішою буде саме вона, а не вартість «Позитрону», заводу «ТОС», «Приладобудівного заводу» чи дев’ятиповерхівок. З цим не можна експериментувати чи легковажити, припускатися помилок. Як переконати у цьому мешканців міста та зробити їх небайдужими до долі архітектурних пам’яток? Як переконати у цьому міське керівництво, директора готелю, директора банку, директора торгового центру чи іншого інвестора, головного архітектора міста чи просто архітектора, які нічого не бачать поза власною вигодою та роботою?

Всі ці новобудови – дисонанти, які знищили первинну канву міста, споруджені за останні 10 років. Хоча в області начебто й працює вже 10 років відділ охорони культурної спадщини і музейної роботи на чолі з Андрієм Давидюком.

І це таке дотримання законодавства, коли в охоронній зоні пам’ятки архітектури, яка має мінімум 50 метрів, споруджуються дисонанти? І якщо ці споруди вже стоять у заповідній, центральній частині міста, то все ж таки Ви, пане Андрію, давали дозвіл на їхнє будівництво?

А пана Ігоря Панчишина я пам’ятаю від часу, як він після закінчення Львівської Політехніки, ще молодим спеціалістом, включився у пам’яткоохоронну працю, був автором та співавтором багатьох об’єктів збереження, ремонту та реставрації пам’яток архітектури. І тішить мене, що у місті з’явилася структура – відділ охорони культурної спадщини Міськвиконкому, яку він очолив. На заході, зокрема у Польщі, ця посада називається «головний консерватор міста». У нього не бракуватиме роботи, проблем – не злічити: будинки і далі залишаються у міській комунальній власності, як це було в радянський період, однак з певним ускладненням, бо мешкання у них потрапляють у приватні руки. Така приватизація не покращила стану пам’яток, оскільки об’єкт не отримав єдиного господаря. Ілюзією виявилася надія щодо вкладення коштів у пам’ятку при передачі окремих приміщень підприємцям для ведення бізнесу. В результаті нежитлові приміщення пристосовуються під первісно не властиву їм функцію, наслідком чого є встановлення додаткових інженерних приладів, влаштування додаткових входів у будинки там, де їх ніколи не було, влаштування модерних, на думку власника, фасадів, а фактично агресивних переобладнань (пл. Ринок, кафе «Бочка»), поява недолугої реклами на фасадах.

Але не все так погано у нашому домі. Не всі архітектори, забудівники та бізнесмени-інвестори позбавлені художнього смаку та професійної етики.

Хочеться відзначити вдалу сучасну вставку в наявній забудові минулого століття – будинок банку на вул. Галицькій, 27. Тут архітектор (п. Микола Чулуп) показав свій належний фаховий рівень – вставка сучасна і одночасно поєднана з існуючою забудовою горизонтальними та вертикальними ритмами.

Вдало поєднані з наявною забудовою у стилі конструктивізму будинок №5 на площі Міцкевича, де розташована редакція релігійної газети «Нова зоря» (архітектор Володимир Качмар).

Ще за радянських часів споруджено «Молочне кафе» на вул. Шашкевича, архітектор Ярослав Дяків. Подроблений декор нової споруди вдало поєднується з пластикою фасадів, споруджених на початку ХХ століття. Зараз на завершальній стадії ведуться роботи з реконструкції південно-західного бастіону Станиславівської фортеці. Інвестором проекту є «Плюсбанк». Коли роботи завершаться, місто отримає потужний туристичний об’єкт. Станиславову 300 років, Івано-Франківську – 48 років. І дуже хочеться, щоби серце старого Станиславова билося у молодому Івано-Франківську.

Зеновій Соколовський,
архітектор