Днями

СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Підслухано біля великого універмагу:

– Мила, ми по магазинах ходимо майже 2 години, може, вже додому?

– Ні, ми ще мало купили.

– Як – мало?

Важке зітхання:

– Ну, дивися: тобі купили шортики, плавочки і нову гру. А моєму котику – тільки костюмчик італійський… А треба, щоб було справедливо, купити мені ще дві речі. Я хочу платтячко і штани…

Чоловік, дещо задумавшись, серйозно:

– Добре, що я ще жуйочку собі не купив…

Якось

КАЛЮЖА

Знайома розповіла. У неї перед магазином, на дорозі, велика, але неглибока калюжа. В калюжі приховані різні вибоїни і ямки. Машини її об’їхати не можуть, тому їдуть прямо по ній. І от. Їде по калюжі класична блондинка на червоному автомобільчику. Раптом на вибоїні з колеса зіскакує декоративний ковпак, котиться по калюжі і тоне. Дівчина це помічає і зупиняється.

Розгублено озирається на боки, але джентльменів немає. Зітхнувши, закочує рукави. За якийсь час, забруднившись, вона все-таки знаходить пропажу і намагається приміряти на колесо. Але щось не сходиться, не збігається, і вона розгублено знову дивиться навсібіч у пошуках чоловіків. Нікого! Думаєте, вона безпорадно заплакала? А от і ні! Знову закотивши рукави, вона почала «прочісувати» калюжу. І ось вже десяток ковпаків, на вибір, лежать коло машини. Нарешті вона знайшла свій, встановила на колесо, а решту закинула назад в калюжу.

Колись

ПАРКОВКА

Працівники одного лондонського муніципального зоопарку щодня, приїжджаючи на роботу, віталися з привітним охоронцем парковки на 105 автомобільних місць. Плата за парковку складала 1 фунт стерлінгів, але були місця і по 5 фунтів. Увечері цей охоронець проводжав всіх і закривав парковку. Він завжди вирізнявся охайністю і прекрасним почуттям гумору.

Працівники зоопарку були немало спантеличені і навіть засмучені, не побачивши його одного разу вранці на звичному місці. Подзвонили в муніципалітет, щоб дізнатися, що трапилося з таким дисциплінованим службовцем. І отримали відповідь, що такий службовець не числиться в штаті… Ця людина охороняла парковку більше 23 років.

І взагалі…

Селянин ішов по дорозі зі своїм сином. Син розповідав про щось батькові і сказав йому неправду. Селянин здогадався, що син дурить його. Тоді він сказав: «Зараз, синку, ми підходимо до моста. Цей міст не простий, а чарівний – він провалюється під тими, хто говорить неправду». Коли син почув це, він злякався і признався батькові, що обдурив його. Селянин зі своїм сином ступили на міст. І міст провалився під селянином – адже ніяких чарівних мостів насправді не буває.