Соціум не завжди готовий сприймати людей, поведінка яких виходить за рамки звичної. Часом вони залишаються без підтримки, наодинці зі своїми проблемами. Держава, звісно, допомагає соціально незахищеним, хворим чи просто «іншим», але вони можуть стати і жертвами шахраїв або неприємних життєвих обставин.

Марія Семенюк, жінка пенсійного віку з Івано-Франківська, жила далеко не так, як звикли інші. Збирала у своєму домі сміття, тримала велику кількість тварин. Її самотнє життя без рідних та близьких було схоже, радше, на виживання.

Близько року тому її сусідка викликала поліцію та розповіла журналістам, що жити поруч з людиною у таких умовах дуже складно: антисанітарія, сморід, щурі та незрозумілі компанії. Згодом жінка просто зникла, а її будинок у центрі Івано-Франківська потрапив під знос. На сполох забили знайомі «собаколюби» Марії. Разом з ними про долю жінки дізнавався і «Галицький кореспондент».

 

Просто зникла

Зникла Марія півроку тому. Жителі сусідніх вулиць звикли бачити її з собаками, допомагати. «Вона дивна, але дуже добра, наївна, як мала дитина. Ми часто допомагали їй, могли принести щось поїсти для неї чи її собачок, поговорити. Так, вона справді збирала сміття, з цього намагалася якось жити, бо залишилася зовсім сама, але вона була спокійна і нікому не шкодила. А потім вона просто зникла», – розповідають сусіди жінки.

Відшукати її вдалося через кілька місяців у психоневрологічному диспансері. Вона перебуває там вже майже півроку, часом виписується і знову повертається назад. Лікарі переконують, що вона бувало навіть просила не виписувати її. Зараз перебування там є для неї не найгіршим варіантом, адже її дім на вул. Черемшини, 9/1 просто проданий і зруйнований. Обвалилося перекриття, немає стін, кудись зникли меблі та предмети вжитку. А робітники, які вивозили речі, сказали, що будинок зносять.

Сама ж Марія каже, що її у лікарню запроторила опікунка Галина Соловей. Однак вона й досі вірить у те, що згодом повернеться з лікарні додому, зробить ремонт і далі піклуватиметься про своїх собак. Наче не розуміє, що її дому вже майже немає, як і тварин, і повертатися нікуди. Нам жінка розповіла, що її сусідка Галина має опікуватися нею і знайшла їй нове житло, але жити там вона не хоче.

 

Старі знайомі

Саме Галина Соловей рік тому викликала поліцію і намагалася знайти управу на незручну сусідку. Сьогодні ж вона, ймовірно, вирішила діяти за принципом «не можеш побороти – очоль» й уклала з Марією Семенюк договір про її довічне утримання.

Часто, за умовами такого договору, утримувач зобов’язується доглядати за людиною, забезпечити їй прийнятні умови проживання та харчування аж до моменту її смерті, а після цього отримує її житло. Такий договір іноді стає порятунком для старших та самотніх людей, яким потрібна опіка, і водночас він вигідний тим, хто не може собі дозволити придбати житло та згідний доглядати за іншими. Договір укладається через нотаріат, оминаючи органи опіки та судові процедури, що є зручним також і для шахраїв. Однією з обов’язкових умов для його укладення є дієздатність утримуваного та, звісно ж, його добровільна згода.

Ми поспілкувалися з Галиною Соловей, і вона розповіла про те, що допомагає Марії Семенюк, бо та залишилася сама, а вона знає її вже 35 років.

«Пані Марія зараз лікується, має туберкульоз, заражена трипером і багато років зловживала алкоголем. Ми продали її хату, зруйновану після пожежі, адже ремонт дуже дорогий, і придбали їй хату поруч. Сусідка Марії хотіла забрати хату, але я «насіла», зробила довічне утримання і продала будинок, є всі документи. Вона житиме біля нас, тут гарні умови, зараз робимо ремонт. Тут пані Марія жити не хоче, сусід пропонував поміняти цю хату на його біля Меморіального скверу, але проблема в тому, що пані Марія від мене не хоче ніде йти», – розповідає сусідка.

Галина стверджує, що допомагала Марії неодноразово, хоронила її чоловіка, а зараз хоче вилікувати її, щоб повернути до нормального життя… Зауважимо, що жителі цієї ж вулиці про такі добрі жести не знають. Натомість переконують, що Галина не вперше бере під своє крило старших людей і потім отримує їхнє житло. Це підтвердила у розмові з журналістами і сама Галина. Сказала, що допомагала старшій жінці з будинку навпроти, а згодом обміняла його на свій. Ще один будинок по сусідству вона придбала за 25 тисяч також у старшої пані, якій допомагала.

«Марія погодилася продати хату, бо у неї виходу не було. Най дякує Богу, що має ще мене, бо нікому того не треба. Вона всім говорила, що її дім валять, а там були пожежі, після яких вона була готова йти на іншу хату. Вона вже на все готова, бо їй жити нема де», – розповідає Галина Соловей.

 

Недешевий договір

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав, нерухоме майно – будинок площею 46,8 кв. м за адресою вул. Черемшини, 9/1 – продали 2 лютого 2018 року. На той момент пані Марія вже проходила лікування та був укладений договір про її довічне утримання.

Галина Соловей пояснила, що підписаний договір про довічне утримання вони розривали, продали будинок, купили інше житло для Марії та підписали договір ще раз. Спершу жінка навіть погодилася надати відповідні документи, однак згодом чомусь передумала. Зате показала житло, в якому начебто згодом має жити Марія. Там справді непогані умови: душ, опалення, кухня та спальня, але зараз там проживає інша людина… І жодного підтвердження тому, що Марію Семенюк туди поселять, нам не надали.

Відомо, що договір купівлі-продажу укладав нотаріус, який працює неподалік тієї ж вулиці Черемшини. Сусіди розповідають, що Марія підпрацьовувала у нього, прибирала, а також що, можливо, саме він приходив до лікарні з опікункою, схиляючи її до продажу житла, але жодних підтверджень цьому немає.

За інформацією з Держреєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держреєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, станом на 29.11.2017 р. зрозуміло, що договір про довічне утримання справді було укладено, а потім розірвано. Після продажу будинку його, ймовірно, укладали ще раз.

Юрист Зореслава Кудиба пояснює, що укладання таких договорів – послуга не з дешевих. Окрім послуг нотаріуса, потрібно оплачувати також державне мито та ПДФО. І для того, щоб його укласти ще раз, Марія Семенюк повинна мати у власності інше нерухоме майно.

«Коли укладається договір про довічне утримання, майно утримувач отримує лише після смерті жінки, на таке майно накладається заборона відчуження. Потрібно було спочатку продати будинок, цей документ мала підписати сама пані Марія, а після того укладати договір про довічне утримання, за умови, що на ній записано ще нерухоме майно. Людина у такому стані може і не знати, що вона підписує», – зазначає юрист.

Тому варто запросити для такого підписання сторонню, неупереджену людину (знайомого, друга, родича),  який би зміг впевнитись у змісті договору, що підписується, та унеможливив обман чи інші шахрайські дії.

Галина Соловей підтверджувати законність своїх дій «Галицькому кореспонденту» не захотіла. Відтак ми не можемо виключати її особистого інтересу, адже ця земельна ділянка цікавила сусідів вже давно.

Тривожний стан

Секретар опікунської ради при виконкомі Івано-Франківської міськради Сергій Лягін каже, що такі проблеми мають місце не лише у Франківську, а й в усій Україні.

«Є такі люди, які збирають сміття. Це проблема не лише нашого міста. Може, це й пов’язано з певними хворобами, але це її право, хоч воно і не вписується в норми поведінки людей. Деякі люди укладають договір про довічне утримання, минаючи органи опіки. Якщо людина не зовсім психічно спроможна, до неї легко увійти в довіру, тому цим часто користуються і шахраї. Далі цих людей відправляють у будинок-інтернат, поміщують у медзаклади або купують якесь інше приміщення», – пояснює він.

Не виключає інтересу жінки і завідувач Івано-Франківської обласної психоневрологічної клінічної лікарні №1 Ігор Козовик, де у сомато-психологічному відділенні №3 лікується пані Марія.

«У медицині є правило: ми не займаємося юридичними, майновими справами ні безпосередньо, ні опосередковано. Більше того, під час перебування пацієнта на лікуванні підписані нею папери є недійсні. Звичайно, в опікуна може бути свій інтерес, ми – живі люди, ви ж не візьмете просто так під опіку чужу людину. Але свої обов’язки як опікун вона виконує, веде себе порядно, і сама Марія проти неї нічого не має. А що вони там оформляють чи оформляли, ми не знаємо», – розповів він.

За словами завідувача, Марія поступила сюди за власним бажанням, підписала всі документи при поступленні, втім кілька разів виписувалася, але поверталася знову.

«Тримати півроку людину ми не можемо. У лікарні є тисячу місць, а хворих – близько 30 тисяч. І ці тисячі ходять серед вас, бо ми не можемо покласти на лікування всіх. Ми дивимося, чи є підстави класти людину на лікування, допомагаємо, а потім вона виписується. Марія виписувалась, її не було місяць чи півтора, потім вона повернулася. Так довго тримати людину проти її волі можна лише, якщо вона зробила щось суспільно небезпечне», – пояснює лікар.

Лікарі додають, що зараз стан Марії тривожний. Вона погано спить, часто говорить нелогічні речі. Однак небезпечною її не вважають ні сусіди, ні соціальні працівники.

Наразі доля Марії Семенюк є незрозумілою. Невідомо, чи житло, в якому вона мала б жити після лікування, справді стане її новим домом. І головне – скільки часу їй там можна буде жити? Бо довічне утримання, хоч і виглядає вигідним для людей у похилому віці, може стати й інструментом для шахраїв.

Соціальні працівники та юристи пояснюють, що часто такі люди, як Марія, легко потрапляють під чужий вплив, їх не важко змусити підписати той чи інший документ. А довести правоту людини, що має проблеми з психічним здоров’ям, може бути дуже складно. Такими справами мають займатися правоохоронні органи, а на захист її повинен стати хтось із родичів чи близьких.

Марта БАРАНЕЦЬКА