Вранці, в обід та ввечері тренування, а ще масаж, відповідний раціон та сон. І так впродовж місяця. Боєць Ігор Грицьків, котрий повернувся із Міжнародного турніру змішаних бойових мистецтв (MMA – з англ. Mixed Martial Arts – бойові мистецтва, або ще називають бої без правил) REBEL7 Китаю, розповів, як готується до бою, вивчає супротивника, які цінності закладає у майбутню школу з єдиноборств, що незабаром з’явиться у Коломиї та як мотивує себе, коли на бій просто немає сил.

 Чоловік не тільки сильний фізично, він постійно працює над розвитком та рве стереотипи про те, що бійцю із сталевими м’язами інтелект зайвий, пише Глузд.

–  Як почалася твоя кар’єра?

У мене в голові почалася. В той час я закохався у дзюдо, але ми з братом не мали можливості цим займатися у Коломиї. Я два роки займався дзюдо, потім тайським боксом, а вже згодом зайнявся MMA, тоді бої без правил були дуже популярними. Закінчивши університет, повернувся в Коломию і, разом з братом, вже 7 років професійно цим займаємося.

–  Коли ти остаточно зрозумів, що це те, чим ти хочеш займатися?

Ми тренувалися кожного дня, їздили на змагання, здобували медалі, грамоти, ми цим жили.  Після перших перемог зрозуміли, що можемо виступати на Всеукраїнських змаганнях. При цьому,  не було такого, що займалися виключно боями, ми працювали, допомагали батькам із бізнесом.

Найбільшим досягненням на любительському рівні був Чемпіонат Європи по фріфайту.

– Скільки часу ти витрачаєш на спорт?

Коли ми були любителями, то займалися увечері по півтори години. Зараз, коли займаємося цим професійно, то між сезонами тренуємося раз у день, два. Ближче до бою, коли знаємо свого суперника та готуємося під нього, то впродовж місяця увесь день: вранці, в обід та ввечері – тренування, масаж, сауна пробіжки. Кожен день місяця ми витрачаємо на підготовку до бою.

–  Це хобі, чи таки робота?

Якщо говорити про рівень серйозності з яким я ставлюся – це робота.

Що я крім цього роблю? У мене невеличкий бізнес у Франківську. Скоро з братом будемо відкривати школу єдиноборств. Жити з грошей, зароблених під час боїв, утримувати сім’ю – важкувато трохи.

– Хто займає роль основного мотиватора?

Ми з братом добряче підтримуємо один одного. А так, то дружина. Я двічі закінчував свою спортивну кар’єру. Вона завжди мене підтримувала, казала про те, що я маю спробувати ще раз.

– Ти часто згадуєш у своїй розмові брата. Не вважаєш його конкурентом?

Абсолютно ні. Мене трохи злить те, що він такий сильний, як я. (Сміється). Коли ми тренуємося – ми реально рівні. Брат б’ється у нижчій ваговій категорії. Нам важко знайти кращого партнера під час підготовки один для одного. Ціль у нас одна, тому при жодних розкладах не можемо бути конкурентами. Ми і в житті одне одного дуже добре розуміємо, а спорт нас тільки об’єднує.

– Це дивно чути. Зазвичай, коли у сім’ї двоє хлопців, вони чубляться, ваші батьки використовували якісь особливі прийомі у вихованні?

Чубилися до тих пір, поки не почали цікавитися єдиноборствами. Ми продовжуємо чубитися, але вже по правилах і в рукавицях.

Якщо бути чесним, то батьки нас не дуже у цьому підтримують, вони сильно переживають. Мама на турнірі була всього один раз, тоді це мені дуже допомогло.

– Отримував травми під час боїв?

Два роки тому, під час турніру в Одесі, зламав руку під час бою. То був закритий перелом, мені погано поставили гіпс, через це були проблеми із зап’ястям, воно довго і боляче заживало. В той час почав займатися викладанням, навчав дітей. Тоді вирішив, що буду допомагати брату. Два роки я не займався самими боями, через травму і якось не було бажання. А потім запросили на турнір в Шанхай і рука перестала боліти (сміється).

А тренувати дітей мені сподобалося. Я подумую над тим, що це може бути моїм покликанням.

– Розкажи про школу

Школу створюємо для того, щоб діти могли правильно спрямувати свою енергію. Це місце, де вони будуть не тільки битися,  це колектив, де будуть ділитися своїми планами, ідеями, робити суспільно-корисну роботу. Я не потерплю бійців, котрі займаються для того, щоб дати комусь в мордяку. Постараюся пояснити учням чому це неправильно.

–  Постійні тренування не набридають?

Важливо зуміти самому себе переламати. Коли починає набридати знову полюбити цю справу – такий підхід робить із людей професіоналів.

–  Моделюємо ситуацію: треба йти на тренування, а ти не хочеш, більше того – вже просто не можеш,  що тоді?

Я собі уявляю, що противник, з яким я маю битися, в цей час вже тренується. Або іншу ситуацію: як син запитує «Тату,  а чому ти програв?», а я скажу: «Бо я хотів лежати на дивані».

– Яка твоя довгострокова ціль?

Побутує стереотип, що спортсмен – це тупий гопнік, хочу спростувати цю думку своїм прикладом, прикладом брата. Боєць ММА має бути взірцем для соціуму. Він має вміти розпоряджатися своїм життям, знати мови. Я постійно працюю над своєю англійською, тому, що на міжнародних змаганнях це показує рівень міста та України в цілому.

Тому з’явилася ідея пропагувати такий спосіб мислення в рамках школи, котру ми з братом хочемо створити в Коломиї вже всередині травня. Зараз ми відправляємося на Буковель, щоб підготувати брата до змагання, 26 травня він відправляється в Китай, а вже після – беремося до справи.

– Як вам з братом вдається спростовувати стереотип про те, що всі бійці живуть за принципом: «Сила є, розуму не треба»?

Десь так у років 16 я часто бився у клубах, на вулиці – до того часу, поки не почав займатися спортом. Розумієш, коли людина самореалізовується і внутрішньо це відчуває, розуміє, що може винести середньостатистичного перехожого з одного удару, тоді зникає потреба це показувати.

На Міжнародному турнірі змішаних бойових мистецтв у Шанхаї Ігор зазнав поразки, проте чоловік твердо знає чого хоче від життя, має чітку ціль та впевнено до неї крокує. РедакціяГлуzду назвала його незламним, поразка не скорила Грицьківа, навпаки – змотивувала рухатися вгору, до свого Евересту. Тому, вже незабаром маленькі коломияни зможуть освоювати перші навички боротьби. Про це їм розкажуть Брати Грицьківи, котрі пізнали світові ринги та не з переказів знають, що таке мужність і незламність, котра переплітається з гострим розумом.

За інтерв’ю подякувала Олена Гелетюк

Фото: Сергій Чаленко та особистий архів Ігора Грицьківа