Днями

УНІТАЗ

Знайомий розповів.

Крім основної роботи, за сумісництвом виконую обов’язки адміністратора. Робочий день у розпалі. Залітає до нас Марина – співробітниця одного з відділів, волосся дибки, тапочки димлять: «Федоре Юхимовичу, там унітаз зламався, не змиває!» – «Ходімо, подивимося, Марино», – відповів я і пішов за дівчиною. Перед тим, як викликати фахівця, можна подивитися самим, може, несправність незначна… Прийшли на місце, Марина вказала пальцем у бік одної з кабінок: «Ось там!» Зайшов я всередину, натиснув на кнопку зливу, вода задзюркотіла квітневим дзвінким струмочком. Повернувся до дівчини, а вона, за зовнішніми ознаками, шукала п’ятий кут. «Ой, вибачте, Федоре Юхимовичу, я не туди натискала…» – і вказала рукою у бік стіни. Я обернувся і остовпів! Це була чорна пастка для тарганів у вигляді шайби, повішена над унітазом. Що відповісти, не знайшов, розвів руками і пішов на робоче місце. Не життя у деяких, а суцільний квест.

Колись

ПРОРАБ

Стара-престара історія, всі свідки якої вже померли. І я тут ні до чого. Передісторія. Радянські часи, якийсь інститут, де вчилися також і іноземні студенти. Навіть з Африки. В ту пору ми їх не соромилися називати неграми. І ось настала пора, коли студенти їдуть в будзагін. В даному випадку – в Сибір. І тут один негр уперся рогом і вимагає, щоб і його взяли з собою. Йому, природно, було відмовлено. Ну, тут, власне, розгорівся міжнародний скандал, тутсі стали різати хуту і навпаки… Словом, МЗС СРСР дозволило взяти негра в будзагін. А тепер власне історія. Кілька білих хлопців несуть колоду. По-ленінськи, на плечі. Природно, всі несуть на плечі. Скажімо, на правому. Негр вирішує допомогти, але місця для нього вже немає, і він підставляє друге плече. Відповідно, ліве. Через сто-двісті метрів мета досягнута, і колоду скидають на землю. З правого плеча. Природно, вправо. А там у нас що? Правильно. Там у нас – негр. І ось картина маслом: посеред Сибіру стоїть група студентів і з жахом дивиться, як на одній нозі стрибає, волаючи від болю, негр і притримує другу ногу рукою. Але тримати рівновагу, стрибаючи на одній нозі, важко. І негр хапається однією рукою за високовольтний кабель у товстій ізоляції, який висить поруч. Ну, негр кричить, білі студенти тупо спостерігають, а мимо проходить злий виконроб. І що він бачить? Він бачить, як один дивак тримається за електричний кабель, смикається і несамовито кричить. Навколо ж стоять його друзі і не знають, як допомогти. А що у нас слід робити в таких ситуаціях, як судоми при ураженні електричним струмом? Слід взяти дерев’яний патик і рішуче усунути контакт тіла з конструкцією. Патик виявився здоровенним, а рішучість у виконроба радянська, партійна… Гіпсу вистачило і на ногу, і на руку. А комсомольських доган – на всю ораву. Пролетарі всіх країн, єднайтеся, блін.

І взагалі…

Посеред лісу хутір, де живе один дід. Ніч, сніг, вітер, мороз. Листоноша несе цьому діду листа. Суне він по снігу, матюкається на всю горлянку. Нарешті доходить до хати, весь замерз, злий. Починає барабанити у двері ногами, кричить:
– Діду, виходь, я тобі листа приніс!
Хвилин через п’ять відчиняються двері, виходить дід, і листоноша обрушує на нього всю свою лють:
– Живуть тут козли за сто кілометрів, а ти мучся, добирайся, як хочеш, життям ризикуй в тому лісі, потім ще під дверима чекай…
Матюкається на нього хвилин п’ять. Дід його уважно вислухав і каже:
– Все сказав?
– Ну, все…
– Так от, ти говори поменше, а то ще газету випишу…