«Чорносотенні націоналісти московські назвали змагання української суспільності до самостійного життя «мазепинством», а представителів цих змагань – «мазепинцями». Цю назву подиктувала нашим ворогам сліпа ненависть до всього, що українське – ненависть, якої вислів зв’язується з проклятим для них іменем вождя останньої збройної боротьби України за свободу» (Теофіл Мелень).

Цими днями минає 103-тя річниця з часу смерті вістуна УСС, публіциста, громадського діяча, одного із засновників часопису «Молода Україна», члена Загальної Української Ради, військового кореспондента Пресової квартири УСС Теофіла Меленя.

Теофіл Мелень народився 1879 року у сім’ї вчителя. Закінчивши Академічну гімназію у Львові, записався на інженерський відділ львівської політехніки. Пізніше вивчав філософію у Львівському університеті, студіювати яку завершив у Відні. За часів студентства був активним учасником наукового товариства «Академічна громада», яка проводила широку освітню роботу серед українського населення, спрямовану на пробудження національної самосвідомості. Був одним із засновників і редакторів першого українського студентського часопису “Молода Україна” (1900-1904). «Природний хист, широка очитаність, критичний ум, гладкість слова, велика риторична зручність та переконуюче аргументування висунули його відразу на одне з перших місць молоді. Вже університетську лавку доводилося йому замінювати часто на трибуну бесідника на робітницьких вічах та зборах, а рівночасно з тим писав статті в «Молодій Україні» та польському «Промені», – так відгукувався про Т. Меленя його вірний друг Володимир Темницький.

Як представник Української соціал-демократичної партії, в 1914-1915 рр. входив до Головної Української Ради та Загальної Української Народної Ради, був одним з організаторів Легіону УСС. Разом з членами «Бойової Управи» Т. Мелень об’їхав в липні-серпні 1914 року українські повіти, пропагуючи та  організовуючи населення до вступу в легіон Українських січових стрільців.

У ході важких боїв 21 серпня 1914 року російські війська захоплюють Львів, однак Т. Мелень залишився у місті і продовжував підпільно займати посаду глави «Каси хворих». Через певний час російська окупаційна влада дізналась про перебування Т. Меленя у Львові, що призвело до масових обшуків. Причиною пошуку Теофіла Меленя було те, що він ціле своє життя був послідовним противником царизму, різко засуджував його політику щодо українського народу, був борцем за політичну самостійність України. Одного дня під час таких обшуків російські патрульні постукали в двері його будинку, звідки він чудом зумів вибратися та втекти. Після цього випадку Т. Мелень покидає Львів і прямує на пошуки позицій УСС. Взимку 1914-1915 року він таємно переходить всю російську лінію фронту, прямуючи до позицій усусівців. Під час цього кількатижневого переходу Т. Мелень отримує обмороження ніг, і лише швидка госпіталізація австрійських медиків врятувала його від ампутації. У 1915 році деякий час він перебуває у Відні, після чого записується до складу УСС рядовим стрільцем.

Після першого бойового хрещення восени 1914 року на Карпатських перевалах, а далі – запеклих боїв на горі Маківка, в районі Стрия, Болехова УСС переходять Калуський повіт, долають вбрід Лімницю і на початку червня 1915 року «заганяють» московське військо під Галич. З 8 по 27 червня позиційні бої проходять у Чорному лісі під Вікторовим. Весь цей час Теофіл Мелень брав участь у боях. У перервах працював у Пресовій квартирі УСС та був автором статей і репортажів з фронту, які передусім публікував у «Віснику Союзу визволення України».

8 червня під час бою у вікторівських лісах Теофіл Мелень зник безвісті. Він ніс на інший кінець лісу у штаб різні звіти і дорогою наскочив на російський патруль. Так про це описує хорунжий Мойсейович: «Запала ніч, хляпав дощ, було болото. Ліс густий, в лісі темно… Довкола чути гуркіт гармат, жужіт шрапнель… Мелень, що цілий день стояв в стрілецькім окопі, забрав потрібні папери, забрав письменний рапорт і пішов… Пішов, як звичайно, тихий, спокійний, на прощання кинув якийсь жарт і легко усміхнений відійшов…» Теофіл Мелень змалечку мав вади зору, мабуть, це й призвело до того, що у лісовій місцевості з багатьма ярами та ще й в нічну пору він натрапив на російський патруль. Росіяни відкрили вогонь та поранили його в груди. Ще живого Теофіла перевезли до російського військового госпіталю, що розташовувався у Єзуполі, де він і помер.

Російські санітарні служби поховали Теофіла Меленя у Вікторові. На його хресті також встановили напис: «Здесь почивает рядовой австрийской армии Теофиль Мелень». Розповідають, що ціла його могила була покрита вінками із пшениці та квітів, тож місцеве населення знало про постать Меленя.

Після звільнення 28 червня сотником Д. Вітовським Галича, а далі і свого рідного села він наказав домовину із останками Т. Меленя перенести з Вікторова до Медухи. 2 липня відбулося його перепоховання. На хресті покійного розмістили такий напис: «У.С.С. Теофіль Мелень – поляг за волю України дня 10 VI 1915». У посмертному некролозі у «Віснику Союзу визволення України» написали: «Образ твій, дорогий друже, вічно буде в нашій вдячній пам’яті! Честь тобі, лицарю незабутній, що життя своє віддав за волю рідної України!».

103-тя річниця від його смерті – невблаганний час вже не одну подію кинув у безодню забуття. Однак пам’ять про Теофіла Меленя, послідовного борця за політичну самостійність України, повинна залишатися у серцях патріотів вічно живою.

Андрій СМІЖАК