7 липня в Україні своє професійне свято відзначають працівники природно-заповідної справи. Саме на Прикарпатті налічується чи не найбільше природно-заповідних фондів та зон. Серед відомих – національні природні парки Галицький, Карпатський, Верховинський, «Гуцульщина», а також природний заповідник «Горгани». Не секрет, що найбільшою популярністю серед прикарпатців та гостей області користується Галицький національний природний парк.

Створений у 2004 році Указом Президента України, Галицький НПП ось уже 14 років активно розвивається та дбає про збереження, відтворення та раціональне використання лісових, лучно-степових та водно-болотних природних комплексів Бурштинського Опілля.

Вагомий внесок у розвиток та популяризацію Галицького парку зробив Володимир Бучко, заступник директора з наукової роботи Галицького НПП, керівник Центру реабілітації диких тварин, голова організації «Еко-Галич». Журналіст «Галицького кореспондента» вирішив розпитати у головного ідеолога Галицького парку про будні заповідників та чи легко в Україні відстоювати інтереси диких тварин.

Чи пам’ятаєте як створювався Галицький НПП?

Я працюю у Галицькому НПП з перших днів. А створювався він декілька років. Спершу було навчання. Працівникам парку довелося їздити в  інші національні парки, переймати їх досвід, аналізувати та шукати свій шлях, не схожий на інші. Ми не мали таких визначних місць, як мали, наприклад, Карпатський парк  – гору Говерлу, парк Синевир –  однойменне озеро, Шацький – озеро Свитязь і т.д. Крім того, основне завдання Галицького НПП – збереження біологічного та ландшафтного різноманіття у долині верхнього Дністра. Нам доводилося міркувати над особливим напрямком роботи щодо екологічної освіти, розвитку рекреації та туризму.

Спочатку, за благословення начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Олексія Голубчака, було створено Музей природи на базі природного парку, а пізніше –з’явилася ідея створення першого в Україні Центру реабілітації диких тварин, який мав стати альтернативою зоопарку на Прикарпатті. Вже після нашого посипалися  реабілітаційні центри в Україні, як град з неба. Сьогодні багато організацій, які утримують тварин, починають називатися центрами. Але не завжди такі заклади відповідають вимогам центру реабілітації. Оскільки вони повинні реабілітувати диких тварин і випускати їх у дику природу, а не утримувати в неволі.

Фахівці Галицького НПП щороку вигодовують, виліковують і випускають в дику природу близько півсотні тварин. Це важливо для збереження тваринного світу, а також й для формування у дітей дбайливого ставлення до природи.

Фото Lili Burdeina-Domarad

Як сьогодні оцінюєте успішність створення Галицького НПП?

Розташування парку на межі двох фізико-географічних країн Українських Карпат (Передкарпаття) та південно-західної частини Східно-Європейської рівнини (Опілля) значно впливає на формування ландшафтного і біологічного різноманіття. Галицький парк знаходиться на найвищому щаблі серед усіх національних парків України зі збереження біологічного різноманіття та збереження комплексів, що охороняються Бенською конвенцією. За підрахунками наших флористів  Галицький парк на першому місці з кількості зеленокнижнихрослинних угрупувань та формацій.

Лучно-степові ділянки Галицького НПП значно цікавіші, ніж східні чи південні степи України. За останні роки, науковці, які до нас приїжджають, вражені різноманіттям рослинного світу. Фахівці працюють за методом Браун-Бланке, тобто закладають  квадрат 2 на 2 і перелічують види, що в нього потрапляють. Так, до прикладу, на Касовій горі в одному такому квадраті нарахували 99 видів рослин, що є показником високого різноманіття рослин. А там, де є різноманіття рослин, є різноманіття комах. Тому лучно-степові ділянки Галицького НПП надзвичайно важливі. А наявність на території різних типів водойм і великі їхні площі сприяють різноманіттю флори та фауни.

Звідки черпаєте ідеї для створення різноманітних атракцій у парку?

Я кайфую від того, що мені вдається зробити, від результату. У людини, яка хоче чогось досягти у житті, роботі, мозок постійно працює в цьому напрямку. Буває, що вранці прокидаєшся вже з ідеєю в голові. Дуже радію тому, що всі наші проекти («Створення музею «Природа землі Галицької», «Диким тваринам – кращі умови», «Створення рекреаційного комплексу Підгірки»,  «В гостях у казки», «Пізнай природу Бурштинського Опілля» та міжнародні проекти «Збереження біологічного різноманіття в умовах ведення лісового господарства Прикарпаття» за сприяння Посольства Фінляндії в Україні, і «Порятунок української популяції бурого ведмедя в неволі. Покращення умов утримання» засприяння німецького фонду WTG та багато інших)  успішні.  Великим поштовхом і позитивом було створення громадської організації «Еко-Галич», що дає можливість залучати додаткові кошти на розвиток Галицького НПП та на розвиток природоохоронної діяльності.

Фото з життєпису Володимира Бучка

Про що мріє науковець, біолог, природолюб Володимир Бучко?

У мене є мрія спільно з фахівцями Галицького НПП,  з дирекцією, з Івано-Франківським  управлінням досягнути високого рівня у реабілітації диких тварин, формуванні сучасного реабілітаційного центру. Мрію, щоб на території парку було багато просторих вольєрів. Нашою Науково-технічною Радою вже прийнято рішення про резервування 200 га під вольєри центру реабілітації, де за тваринами можна було б спостерігати за допомогою бінокля. Це б дозволило тваринам легко адаптуватися до дикої природи. Мрію, щоб у нас були розплідники рідкісних видів птахів та звірів, де б ми проводили реінтродукцію (переселення для створення нової стійкої популяції) їх у дику природу. Звісно, що такий сучасний центр мав би значення для екологічної освіти населення та для розвитку екологічного туризму на Прикарпатті. Такий центр міг би виконувати роль зоопарку, але був би значно гуманнішим, ніж зоопарки як такі. А взагалі, мрію, щоб зоопарки зникли, залишилися б центри реабілітації. Мій девіз – тваринам максимум волі й умови найбільш наближені до природних.

 Довідка

Бучко Володимир Володимирович – заступник директора з наукової роботи Галицького НПП. У 1996 року закінчив біологічний факультет Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича. З 1995 р. працював науковим співробітником відділу «Охорони природи і заповідних територій» Національного заповідника «Давній Галич». 2005 р. – старший науковий співробітник, а з початку 2006 р. – начальник наукового відділу Галицького національного природного парку. Автор і співавтор  146 наукових та 28 науково-популярних публікації та 2 монографій у галузях: орнітологія, теріологія, охорона навколошнього середовища, екологічна освіта, екотуризм.

Нагороджений почесними грамотами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства культури і туризму України, Івано-Франківської обласної адміністрації, Івано-Франківської обласної ради, Галицької міської ради; «За перемогу у першому загальноєвропейському конкурсі на премію Євросоюзу з корпоративної соціальної відповідальності серед 29 країн світу (25 червня 2013, м. Брюсель)».