На полонині «Минчолик», що на Верховинщині, близько 26 років порається сім’я Василя Філіпчука. Піднімаються на полонину тільки у сезон, бо самі живуть у Верховині.

Пан Василь представляється як «депутат» полонини, але насправді орендує її. Сім’я тримає корів, коней та свиней. Також є дружелюбний собака Мухтар. Окрім м’яса протягом літа Філіпчуки роблять сири: вурду, бринзу та будз. Діти ходять в ліс по гриби, які потім закривають, сушать і продають, та збирають чорниці. Допомагає сім’ї тільки один найманий працівник.

Сама полонина має 42 га, але земля не найкращого ґатунку. Як каже пан Василь, майже половина поля заросла кінським щавлем. «І не можу його вивести. Колись це все кропили, але нічого то не давало. Біля хати мусимо косити щавель по п’ять – шість разів, але все одно воно росте», – каже «депутат» полонини.

Філіпчуки розказують, що мають все необхідне – світло, воду і навіть WI-FI. Колись були проблеми з орендою, сума виходила занадто велика. «Краще було в хаті сидіти», – пояснює пан Василь. Але потім зменшили плату за оренду, тому стало краще.

«Ми живемо за рахунок полонини – то сир продамо, то афини. Колись передавали сир у Верховину і мама його на базарі продавала, але за 26 років у нас з’явилось багато друзів. Вони або приїжджають сюди забирають, або ми їм пересилаємо. Часто навіть не вистачає сиру всім», – каже Василь Філіпчук.

Скаржиться «депутат», що колись добратися до полонини не могли, бо не було дороги. Мовляв, ледве фірами виїжджали. Але у 2008 році дорогу трохи зробили і вісім років тому родина купила собі машину.

Перший сніг у горах випадає десь між кінцем серпня та серединою вересня , або як каже Філіпчук «між двома Богородицями» і це для нього сигнал, що треба спускатися додому.

«Ми нічого не закриваємо. Все лишаємо так, як є і навіть їду. Інколи тут поселяються туристи або гості, дехто попереджає, що приїде, а дехто ні. Але за ці всі роки нічого не спалили, і не зруйнували», – закінчує чоловік.