На полонині Минчолик, що на Верховинщині, вже понад чверть століття порається сім’я Василя Філіпчука. Правда, піднімаються вони на полонину тільки у сезон, а решту року живуть у Верховині.

Пан Василь відрекомендовує себе як «депутат» полонини, яку орендує. Сім’я тримає корів, коней та свиней. Також є дружелюбний пес Мухтар. Протягом літа Філіпчуки роблять сири: вурду, бринзу та будз. Діти ходять в ліс по гриби, які потім закривають, сушать і продають, та збирають чорниці. Допомагає сім’ї тільки один найманий працівник.

Полонина має 42 гектари, але земля тут не найкращого ґатунку. Пан Василь каже, що майже половина поля заросла кінським щавлем, який неможливо вивести. «Колись це все кропили, але нічого то не давало. Біля хати мусимо косити щавель по п’ять-шість разів, але все одно воно росте», – додає він.

За деревину доводиться платити 300 гривень за кубометр. «Тут тисячі метрів кубічних лісу гниє, але нам все одно кажуть платити», – розповідає «депутат». На сезон сім’ї потрібно 10-15 кубометрів. «Лісівники клеймують дерева, ми платимо за них і потім йдемо рубаємо та й веземо до хати», – додає він.

На полонині Філіпчуки мають все необхідне для життя: світло, воду і навіть Wі-Fі. Колись були проблеми з орендою – сума виходила занадто велика. «Краще було в хаті сидіти», – зазначає пан Василь. Але потім зменшили орендну плату, тому стало краще.

«Ми живемо за рахунок полонини – то сир продамо, то афини. Колись передавали сир у Верховину і мама його на базарі продавала, але за 26 років у нас з’явилося багато друзів. Вони або приїжджають сюди забирають, або ми їм пересилаємо. Часто навіть не вистачає сиру всім», – каже Василь Філіпчук.

Чоловік згадує, що колись добратися до полонини не могли, бо не було дороги – ледве фірами виїжджали. Але у 2008 році дорогу трохи зробили, і вісім років тому родина купила собі машину.

Перший сніг у горах випадає десь між кінцем серпня та серединою вересня, або, як каже Філіпчук, між двома Богородицями. Це для нього сигнал, що треба спускатися додому. «Ми нічого не закриваємо. Все лишаємо так, як є, і навіть їду. Інколи тут поселяються туристи або гості, дехто попереджає, що приїде, а дехто ні. Але за ці всі роки нічого не спалили і не зруйнували», – зауважує орендар.

Також Василь Філіпчук розказує, як приготувати хороший сир: підігріти молоко до 28 градусів, дати глєгу (фермент, що заквашує молоко – ред.) і через годину все розмішати. «Сир осяде на дно, і ти збираєш його у марлю та й ставиш, щоб він стріхав (стікав) до ранку. Далі кладеш його на подрю (горище) десь на тиждень, щоб проходив дим. А потім і бринзу молоти можна. Вигідний сирний бізнес, але важкий», – резюмує чоловік.

Людмила ОЛЕНЮК