Днями
ВОДОКАНАЛ
Учора ввечері знайомий пішов виносити мішок зі сміттям. На вулиці тихо, народу майже немає, тільки посередині дороги стоїть цистерна підприємства “Водоканал”. До цистерни прикріплений величезний товстий шланг і занурений у дірку міської каналізації. Біля дірки стоять двоє робочих у спецодязі і мовчки заглядають вниз. Потім один повертається до іншого і каже:
– Ти, Петровичу, ще раз пригадай точно: Недоходюк збирався вниз спускатися, поки ми за пивом ходили, чи ні? І якщо ні, то що за фігню ми з тобою зараз засмоктали?!
Якось
ПАРАШУТИСТ
Почув тут байку: дача, другий поверх житлового будинку, мужики сіли втрьох відвести душу. Тільки розлили, як до кімнати влітає мужик (привид, напевно), хапає стіл і разом з ним відлітає назад. Як потім з’ясувалось, парашутиста заштовхнуло у вікно, купол впав зверху на дах, потім знову наповнився і потягнув чоловіка назад, причому той вже встиг вхопитися за стіл. Так і відлетів…
Колись
МЕТРО
Від приятеля з Америки:
«Їду я якось у нашому рідному нью-йоркському метро. Раптом поїзд різко гальмує, і я лечу вперед. При цьому спрацьовують інстинкти, і я: 1) виставляю вперед руки і 2) кажу «б…ь!”.
Внаслідок короткого перельоту я зупинився об якусь пані.
Відновивши рівновагу, я, як і належить бруклінському кавалерові, сказав їй: “Excuse me”.
Пані дружньо так поклала мені руку на плече і спитала:
– То все-таки “б…ь!” чи “excuse me”?»
І взагалі…
В одному селі жив старий. Серед знайомих він славився добряком: дружина могла гризти його годинами, сусідські бабці – перемивати йому кісточки, чоловіки – глузувати з нього, а діти – лазити до нього в сад за яблуками просто на його очах. Старий тільки мружився на сонці і сидів на своїй призьбі, нікому з них не відповідаючи. Він не проганяв дітей, не бився з чоловіками, жодного разу за життя не вдарив сварливу дружину…
Поступово слух про його доброту облетів усі навколишні села і дібрався до міста. Журналісти писали про нього в газетах, священики ставили його терпимість за приклад прихожанам. І от одного разу якийсь молодий учений, що вивчав людську агресію, приїхав у це село, щоб дізнатися секрет, як же старий переміг її.
– Кажуть, ти найдобріша людина на землі, як же ти досяг цього? Може, у тебе якась особлива дієта або духовна практика є? – поцікавився науковець.
– Що ти, синку, я насправді дуже зла, мстива і злопам’ятна людина. Я б із задоволенням прибив сусідів, відлупив дружину, як сидорову козу, і стріляв би сіллю в будь-якого дрібного злодюжку, що заліз у мій сад. У думках я частенько так і роблю.
– Тоді чому ж ти жодного разу не зробив цього насправді?!
– Ох, синку, але ж для цього довелось би встати з призьби…