В принципі, альтернатив всього дві: дуже жорсткий секвестр бюджету або дефолт. Обидві гірше
Здається, скоро “піде білий дим” – буде досягнуто компроміс з МВФ стосовно виконання умов програми. Вирішення питання газових тарифів (та більш технічного питання бюджету) розблокує отримання чергового траншу МВФ та пов’язаного з ним доступу до зовнішнього фінансування для України. Цей доступ, у свою чергу, є критично необхідним для уникнення дефолту та економічної кризи у нинішній період пікових боргових виплат: протягом 2018-2020 років виплати за зовнішнім державним боргом становитимуть близько $18,5 млрд, повідомляє “Новое время“.

Немає сумніву, що навколо цього рішення почнеться багато політичних спекуляцій, адже підняття тарифів є завжди непопулярним кроком, який вигідно використовувати в політиці. Проте, так само немає сумніву, що усі можливі альтернативи підвищенню тарифів є значно гіршими, як для держави загалом, так і особисто для рівня життя кожного громадянина. В принципі, альтернатив лише дві – дуже жорсткий (на 100+ млрд гривень) секвестр бюджету або дефолт.

Як вам долар по 40 гривень? А по 50?

Секвестр такого масштабу означає, щонайменше, повне згортання державних інвестицій (подобаються нові дороги? забудьте про них і насолоджуйтеся звичними поїздками по марсіанському пейзажу) та значне скорочення заробітних плат в бюджетному секторі та соціальних виплат. Тих, хто працює в приватному секторі та не залежить напряму від бюджету, очікує економічний спад внаслідок різкого зниження споживчого попиту та значне погіршення і так вкрай поганих державних послуг (недостатньо швидко приїздить на виклик нова патрульна поліція? зачекайте, що буде, коли в них закінчаться гроші на бензин). В найгіршому випадку, скорочення видатків торкнеться оборонного сектору – тоді почне погіршуватися стан армії і є ризик елементарно програти у війні на Сході.

Дефолт взагалі зачепить рівномірно всіх – через глибоку девальвацію (як вам долар по 40 гривень? а по 50? а може бути й більше – при паніці ринок не має дна), стрибок інфляції (говоримо про десятки відсотків додаткового зростання цін) та зростання безробіття (наприклад, серед молоді безробіття після кризи 2014 зросло на третину і лише зараз почало спадати). До речі, секвеструвати бюджет при дефолті теж доведеться (пока-пока, дороги) – фінансувати дефіцит бюджету (а він все ще дефіцитний) після дефолту буде неможливо.

Маючи подібні альтернативи, зрозуміло, що підняти тарифи та отримати транш МВФ – найлегший та найраціональніший спосіб подолання періоду пікових виплат. Навіть суто з точки зору ефекту для гаманців громадян, вищі тарифи пережити значно легше, ніж десятки відсотків інфляції (тобто стрімкого зростання цін взагалі на всі споживчі товари та послуги) чи падіння доходів.

Також дуже важливо розуміти причину проблеми – звідки взялися ті великі борги, за якими зараз розраховується Україна. Вони не виникли у період реформ після 2014 року і навіть війна не має до них прямого відношення. Борги накопичені, в основному, у період 2009-2013 – якраз як способі відкласти незручні для тодішніх еліт реформи. Реформу газового ринку (елементом якої є підвищення тарифів), земельну реформу, дерегуляцію, приватизацію, безпроблемне відшкодування ПДВ і багато інших речей, зроблених після 2014 року, пропонували для України вже давно – і їх цілком можна було зробити ще після кризи 2008 року, щоб відновити стійке економічне зростання та почати рухатися вперед.

Натомість, у 2009-2013 роках реформи було, за деякими виключеннями, заморожено, а економічну стабільність (про стійке зростання навіть не йшлося) було забезпечено шляхом життя в борг, яке за визначенням не могло відбуватися вічно. В 2014 році можливості для такого життя в борг закінчилися і Україна потрапила в нову економічну кризу, поглиблену російською військовою агресією – лише тоді в країні розпочалися реформи. Нової кризи, й, можливо, навіть військової агресії можна було б уникнути (або, принаймні, бути значно краще готовими до другої), якби реформи були розпочаті вчасно. Саме тому так важливо провадити й не зупиняти їх зараз.

Павло Кухта
Заступник керівника Стратегічної групи радників з підтримки реформ (SAGSUR)