Попри те, що вже осінь, подорожі велосипедом не втрачають актуальності. Більше того, кажуть затяті велолюби, якщо влітку в таких мандрах доводиться безкінечно боротися зі спекою і спрагою, то зараз саме час по-справжньому насолодитися природою та поїздкою, вирвавшись зі щоденної буденності.

Велотури в Україні – ще не надто популярний вид активного відпочинку, але в Карпатах їх пропонують чимало. І такі поїздки справді дарують незабутні враження. Щоправда, до них треба бути готовим і фізично, і морально. Але як бути тим, хто з велосипедом подружився не так давно і до гірських вершин ще не готовий? На Прикарпатті, виявляється, з велосипедом можна не лише потренувати м’язи, але й поринути в історію чи навіть наблизитися до Бога.

 

По легенди – на Павлівський камінь

На Рожнятівщині цікавим для веломандрівників стане підйом до природного скельного утворення, яке в народі називають Павлівським каменем. Місце приваблює туристів своєю міфічністю. Стартувати варто від краєзнавчого музею в Рожнятові, рекомендує Василь Фіцак, який кілька років тому займався облаштуванням цього веломаршруту. Саме біля музею встановлений стенд з картосхемою та описом. Протяжність маршруту – 24 кілометри. Ідеальний варіант для мандрівки одного дня.

«Від Рожнятова слід рухатися в напрямку села Цінева, де є стара церква, старий млин при музеї. Цікавий і сам музей, який є одним із найбільших за кількістю пам’яток культури і побуту Бойківщини. Далі маршрут прямує до села Князівське, перед самим селом заходить у чудовий буково-смереково-ялицевий ліс. Середньої складності підйом виводить до мальовничої пісковикової скелі висотою понад 20 метрів. Це і є Павлівський камінь, з яким пов’язують чимало легенд», – розповідає Фіцак.

За одною з легенд, назва каменя походить від імені опришка, який врятував своїх побратимів від польських вояк. На неприступній скелі Іван Павлівський цілу ніч грав на скрипці. За цей час опришки на чолі з Олексою Довбушем втекли – Іван залишився сам. Ціною власного життя він врятував своїх побратимів, які змогли спуститися і втекти з протилежного боку каменя. Інше можливе походження назви: від імені сина Яна Ясеновецького Павла, який, гарцюючи на баскому коні, зірвався разом з ним у прірву. В пам’ять про відчайдушного юнака і його трагічну загибель камінь назвали Павлівським. За ще однією версією, в язичницькі часи тут переховувався проповідник Павло, який охрестив багато місцевих жителів. На думку істориків, у давнину цей камінь міг слугувати своєрідним капищем ранніх християн. Чашове заглиблення для жертовного вогню на вершині каменя та ряд ліній обабіч скелі наштовхують саме на таку думку.

Павлівський камінь стоїть у лісовому трикутнику на однаковій відстані від трьох сіл: Дуби, Підлісся і Князівського. Саме в Дубу і пролягає подальший маршрут, а звідти – назад до Рожнятова. Всю цю відстань, каже Василь Фіцак, можна подолати за 4-5 годин. Сам маршрут належить до категорії середньої складності.

Бандера також був велосипедистом

Степан Бандера, без сумніву, є найвідомішим уродженцем Калущини, про якого знають і дорослі, і малі. Хоч у дитинстві Бандера хворів на ревматизм суглобів і не міг нормально ходити, є дані про те, що згодом він їздив велосипедом аж до Стрия. Саме через це національного героя нині зараховують до велолюбів, а перший у Калуському районі веломаршрут облаштували саме до музею Провідника ОУН.

Від минулого року цей маршрут маркований. Його можна подолати приблизно за той же час, що і рожнятівський, хоча він довший. Калуські активісти, які торік маркували та випробовували цей маршрут, подолали його менше, як за дві години. Зі складностей на ньому – хіба що кілька потічків на зворотному шляху та дещо затяжний підйом у Новиці.

«Історичну» веломандрівку розпочинати варто з середмістя Калуша, де встановлений інформаційний стенд з картою та коротким описом маршруту. Далі дорога проляже селами Добровляни та Новиця. Перед тим, як заїхати в Старий Угринів, варто зупинитися – звідси можна побачити практично весь Калуш. Наступна обов’язкова зупинка – музей Степана Бандери.

Музей Бандери вважається найбільшим в Україні музеєм видатному політику, що створений у місці його народження. Експозиція розкриває історію національно-визвольної боротьби, знайомить відвідувачів з життям і громадсько-політичною діяльністю Степана Бандери та його родини. Поруч з музеєм відновлена хата-плебанія, де жив батько Бандери з сім’єю, який був парохом у цьому селі. І зараз тут можна відвідати церкву, в якій він служив. У хаті-плебанії відновлено інтер’єр кімнат, наповнено їх оригінальними речами та автентичними експонатами, що належали родині. Але в суботу цей музей зачинений, тож, плануючи велоподорож, враховуйте цей нюанс. В інші дні музей працює до 18.00.

Із Старого Угринова вирушайте у Бережницю. Тут доведеться їхати польовою дорогою та переходити вбрід кілька потічків. Далі буде Підмихайля і відтак – вже міські мікрорайони Хотінь та Загір’я, з яких легко потрапили у центр Калуша. Загалом, якщо рухатися за окресленим маршрутом, можна наїздити близько 35-ти кілометрів. Маршрут, проте, не надто важкий.

Велопаломництво: можливе й таке!

З Івано-Франківська велосипедом можна вирушити навіть у паломництво. Мешканець Ямниці Андрій Сенько вже шість років організовує веломандрівки до відпустових місць, чудотворних ікон, джерел, дерев’яних церков Західної України, а також велоподорожі до природних та архітектурних пам’яток. Спершу він захопився такими мандрами сам, а згодом почав шукати однодумців, з якими об’їздив не лише Прикарпаття, а й Тернопільщину, Львівщину, Закарпаття та інші куточки України.

Андрій розповідає, що здебільшого вони стартують з Івано-Франківська, хоча часом обирають і інші локації для старту, а їхні мандрівки буває займають і по кілька днів. «Якщо їдемо на довше, то до місця старту добираємося поїздом. А вже тоді сідаємо на велосипеди», – уточнює він.

З найсвіжіших вражень – велоподорож старовинними дерев’яними церквами Тернопілля, під час якої здолали 215 км за два дні. «У перший день ми проїхали 150 кілометрів. Минули Івано-Франківськ, Галич, Бережани… Заночували у прекрасному урочищі Монастирок біля села Лісники на Тернопільщині. Тут можна відпочити від міської метушні, добре провести час з сім’єю і друзями, зробити чудові фотографії та побачити цікаві пам’ятки: скелю з висіченим на ній розп’яттям Христа, красиву каплицю і джерело з цілющою водою», – розповідає мандрівник.

Загалом за два дні їм вдалося зафіксувати десять старих дерев’яних церков Тернопільщини, найстаріша з яких 1688 року. Власне, за літо Сенько організовував велопрощі до Зарваниці (170 км), Джублика (300 км), Унева та інших святих місць. Його мандрівки здебільшого розраховані на витривалих велосипедистів. Сам чоловік за сезон від храму до храму «намотує» по кілька тисяч кілометрів.

 

А з дітьми – у Надвірну?

Активно велосипедний рух розвивається у ще одному прикарпатському містечку – Надвірній, де вже двічі організовували крос-кантрійні змагання. А щоб вони стали традиційними, а велорух – ще популярнішим, тут вирішили облаштувати веломаршрут «Круті доріжки до Городища і річки». Міська рада подала проект на обласний конкурс і виграла 300 тис. гривень на облаштування велотраси на горі Городище. Ще 114 тисяч пообіцяли додати з міського бюджету.

На початку вересня відбувся відкритий аукціон, участь у якому взяв лише один ФОП. Місцевий підприємець за облаштування веломаршруту готова взятися за 407 тис. гривень. Щойно договір буде підписано – вона візьметься до роботи.

У коментарі «Галицькому кореспонденту» представник підрядника Василь Турів повідомив, що плануються три траси: від найлегшого рівня до більш складних. Це дасть змогу використовувати маршрут усім охочим, навіть тим, хто мандрує з дітьми. «Траси пролягатимуть околицями Надвірної. Їхати доведеться лісом, мостами і потічками… Місцевість досить скалиста, тому місцями будуть загородження. Рівнин там майже нема, хоча загальна протяжність не надто велика – 4,5 км. Траса буде гарною, її зможуть використовувати і ті, хто лише вчиться, і бувалі веломандрівники», – розповів він.

Підрядник обіцяє зробити також гарне стартове місце та облаштувати зону для нагородження. На кількох «зупинках» поставлять і лавочки для перепочинку. Роботи розпочнуть ще восени, але перші випробовування траси будуть не раніше весни.

Тетяна КІНДЮХ