Режисер: Кері Фукунага

У ролях: Емма Стоун, Джона Хілл, Джастін Теру

Оуен – нью-йоркський хлопець з багатої родини, трохи шизофренік, впевнений в тому, що повинен врятувати світ. Енні – безробітна дівчина, яка переживає втрату близьких людей і підсіла на таблетки, які важко дістати легально. Обоє приєдналися до компанії з 12 добровольців, які зважилися на триденну участь у тестуванні нового фармацевтичного препарату Biotech. Якщо експеримент пройде вдало, то піддослідні без допомоги психотерапевтів вирішать всі свої проблеми. А якщо щось піде не так, то …ось якраз і дізнаємося, що тоді буде.

«Гіпотеза: всі душі прагнуть з’єднатися зі спорідненими душами. Супутнє: наш розум не знає про це прагнення». Закадровий голос розповідає нам про космічні оргії і безмежний потенціал наших зв’язків, ніби попереджаючи, у що ми вплутуємось, натискаючи Play, і налаштовує нашу свідомість на потрібну частоту. Перші два епізоди нового міні-серіалу режисера Кері Фукунага («Справжній детектив», «Безрідні звірі») трохи збивають глядача з пантелику. Дуже складно зрозуміти, що відбувається, про що говорять всі ці дивні люди, який зараз рік і звідки взявся цей «рекламний друг». Головне тут не погарячкувати і не здатися, оскільки, переживши тимчасове замішання, приблизно з третього епізоду ви побачите, як відповіді щедро посиплються на голову і почнуть складатися в пазл. І, швидше за все, в результаті частини складуться не в ту картину, яку ви могли спочатку уявити.

Фукунага, можна сказати, побігав по місту повелителя сновидінь Мішеля Гондрі та трохи потоптав йому грядки. З темою підсвідомості і сновидінь Кері працює трішки витонченіше, без істеричного дитячого інфантилізму і з помірною дозою безпосередності. Вивчаючи людську свідомість десь на тонкій межі між поп-психологією і сеансом ворожіння на картах Таро, ми занурюємося в переживання головних героїв, легко асоціюючи власний життєвий досвід з тим, через що довелося пройти Енні і Оуену. Емоційні травми героїв перенесені в синтетичні сни, де вони повинні опрацювати кожен момент, що їх хвилює. Так само, як у сновидіннях, ми знову і знову повертаємося у знайомі місця або бачимо одні і ті ж обличчя, предмети, і всі вони пов’язані між собою, ось тільки яким чином – належить дізнатися. Скажемо тільки, що розвішані рушниці обов’язково вистрілять у потрібний момент, і кожне зерно кукурудзи перетвориться на попкорн. Головне уважно спостерігати за тим, що відбувається.

«Маніяк» сам по собі є своєрідним експериментом, режисер вільно жонглює жанрами, перебиваючись від драми до абсурду і комедії. Болісно смішний і зворушливий шедевр Фукунага можна охарактеризувати цитатою Тіма Каррі з «Шоу жахів Роккі хоррора»: «A mental mind fuck can be nice». І дійсно nice, і дійсно хочеться ще. Але одна з відмінних рис Кері – це вміння завжди вчасно зупинитися. Ще до виходу міні-серіалу він відразу ж дав зрозуміти, що за продовження він братися не буде. Позиція режисера досить ясна, адже в кінці він ставить жирну крапку, з’єднуючи кінці всіх ниток і замикаючи коло. Питань більше не залишається (хіба що до себе), тільки почуття задоволення.

Харизма неймовірної Емми Стоун – це окрема історія. Від актриси очей не відірвати всі шість з чимось годин хронометражу, а для її чарівної міміки пора зробити окрему номінацію на «Еммі». Вони з Джоною Хіллом виявилися прекрасною екранною парою, напругу в повітрі можна різати ножем. Сам Джон за останніх два роки зробив різкий поворот у кар’єрі, відійшов від комедій, вдарився в серйозне кіно, сам зняв уже розхвалений критиками фільм (Mid 90-s) і ось постав перед глядачем у «Маніяку» змарнілим і схильним до депресії. Такі метаморфози явно додають плюсів акторові.

Говорити про «Маніяка» і не відзначити Джастіна Теру теж неможливо. Довгий час він залишався в тіні як сценарист або актор третього плану. Після знакової ролі в «Залишених» він нарешті почав отримувати заслужену частку хайпа, а після «Маніяка» його персонажа взагалі буде важко викинути з голови – тут його комедійний талант розкривається на всі сто відсотків. Весь каст серіалу, за великим рахунком, заслуговує овацій стоячи, кожен герой, навіть найбільш незначний, тут ретельно прописаний, і його історія легко зчитується без закадрового голосу або будь-яких пояснень. У гіпотезу, вибудувану в серіалі, дуже хочеться вірити. Адже жити було б набагато спокійніше, якби ми знали напевно, що у кожної душі в цьому світі знайдеться споріднена, що ми всі не приречені, і, може, врешті-решт всесвіт – це не просто хаос. Хотілося б сподіватися. І поки наші душі продовжують нескінченний квест із возз’єднання, свідомість раз у раз буде розводити руками. Тому все, що ми можемо, – це розслабитися і подивитися чудовий серіал.

ФЕЛІНСЬКИЙ