59-річний «азовець» Нугзар Канделакі родом із Тбілісі, називає себе грузинобандерівцем. В Україну приїхав, коли тут почалася війна – аби помститися росіянам за скоєні звірства на його Батьківщині. Так склалося, що після повернення із зони АТО грузин оселився в Івано-Франківську і почав розвивати свою справу – виробництво і продаж напоїв на натуральній основі і за власним унікальним рецептом. Каже, що його «Тархун» такий же смачний, яким його запам’ятали ще багато років тому.

«Згадувати – боляче»

Про передову він говорить неохоче – згадувати боляче. Нугзар гидує навіть вимовляти ім’я нинішнього російського президента, а саму Росію називає імперією зла. Ще б пак – з цією державою у нього давні рахунки. Свого часу Нугзар воював в Абхазії. Хрещеного батька його доньки, командира взводу, нападники взяли в полон, нещадно катували, а через три дні віддали – він був ще теплий, увесь понівечений… Помер.

«Шеварднадзе здав Абхазію. То була кривавіша війна, ніж тепер в Україні, – опускає очі Нугзар. – Усьому світові на нас було начхати. Коли росіяни взяли Гагру, то відрізали грузинам голови і грали ними в футбол».

 

«Я бачив, як люди приносили останнє»

В Україну приїхав, коли тут почалася війна – аби помститися росіянам за скоєні звірства на його Батьківщині. Та й уряд, який прийшов до влади в Грузії, Нугзару не подобається: «Вони хочуть і Росії догодити, і з Європою не побити горшки. А я – грузинський націоналіст».

Все життя грузин займався бізнесом у сфері харчової продукції. Тож навесні 2015-го сказав удома, що їде в Україну шукати бізнес-партнера – мусив таке вигадати, аби обійшлося без сварок. Хоча через кілька років так і сталося. «Фактично я не збрехав своїй сім’ї, – усміхається Нугзар. – Я просто не уточнив, що також їду і воювати».

Прибув у Дніпро, там вступив до «Правого сектора», а звідти разом з кількома іншими грузинами поїхав у Маріуполь, в полк «Азов». На той момент чоловікові було 55 років, але багатолітній досвід у вільній боротьбі зробив свою справу – його підготовка була чудова. У «Правому секторі», коли побачили, як Нугзар спритно бігає, йому навіть дали позивний «Молодий».

«Війна – це однозначно біль і страждання, – продовжує грузин, – але вона посприяла тому, аби українці стали згуртованішими. Я бачив, як люди приносили останнє, аби підтримати солдатів. Бабця отримала пенсію і не купила для себе ліки, а придбала щось для вояків та відправила на схід. Це ж дивовижно! У нас не було такого… Саме ці прості люди виграли війну в Росії. Я такий вдячний усім цим волонтерам, тим паче тепер вважаю Україну своєю другою батьківщиною».

Боєць з усмішкою пригадує свою пам’ятну футболку із написом «Грузинобандерівець». У 2015 році він її вдягав і ходив вулицями Маріуполя –таким чином моментально міг розпізнати людей з проросійськими поглядами: «Патріоти тиснули руку, а сепаратисти лиш дивилися знавісніло – готові були убити. Я навіть говорив внутрішній службі безпеки полку, що можу співпрацювати, розпізнаючи, хто є хто. Адже все написано в очах людини, очі не здатні брехати».

Нугзар рік воював у зоні АТО. Потім були шпиталі, реабілітації… Стан здоров’я більше не дозволяв повернутися на фронт.

Має унікальний рецепт

Нугзар уподобав собі Франківщину, бо ця місцевість дуже нагадує рідну Грузію, особливо Карпати: гори, вода… Сподобався водоспад у Яремче, також там пригощали хреновухою, яку воїн спробував уперше в житті: «Лиш трохи пригубив. Грузини звикли пити вино. Це напій від Бога. Але у вас нема доброго вина. Знайомі грузини пообіцяли привезти мені справжнього вина, я замовив п’ять літрів».

На перших порах освоїтися в місті допомогли побратим Руслан Ганущак, юристка Майя Кочан, психолог-волонтерка Наталка Чаплинська і БФ «Франко Опір».

«Аж тоді, після переїзду на Прикарпаття, я почав робити те, що обіцяв сім’ї – шукати бізнес-партнера в Україні, – усміхається боєць. – Чоловік завжди повинен дотримуватися свого слова: сказав – зробив».

Нугзар почав виробництво солодкої води на натуральній основі. Фруктово-ягідні концентрати йому пересилають з Грузії. Виробничий процес проходить у спеціальному цеху. Асортимент смаків розмаїтий: тархун, гранат, апельсин, малина, смородина, лимон, груша, персик, полуниця… Бізнесмен переконує, що має унікальний рецепт, який сам і розробив.

У літній період напої продавав у центрі Івано-Франківська в пересувній будці. Тепер надсилає свою продукцію замовникам у різні куточки України.

Додому Нугзар не повернеться, поки при владі в Грузії буде нинішній уряд. А наразі шукає українського партнера, якому в майбутньому міг би передати розпочатий бізнес.

«Що би я порадив хлопцям, які повертаються з війни у цивільне життя? – міркує грузин. – А що я можу їм порадити?.. Вони такого надивилися… Я їх розумію. Держава мала б допомагати цим воякам у якісній реабілітації, а особливо пораненим. Адже героїзувати треба не лише тих, які загинули. Живі теж потребують підтримки. Щодо мене, то я швидко прийшов до тями, бо по натурі таким завжди був. У дитинстві, коли я вчився ходити і падав, батько забороняв бодай комусь мені допомагати, казав: «Не чіпайте! Нехай сам підводиться!». І я таким виріс».

Наталя МОСТОВА