Він називає себе вогненародженим. За дивним збігом ще й народився у селі Вогні, що в Криму. 52-літний іванофранківець Олександр разом із однодумцями уже два роки… практикує вогнеходіння, чоловік легко ступає по жаринах і навіть танцює на них. Усе це дійство обходиться без будь-яких опіків чи навіть болісних відчуттів, навпаки, Олександр стверджує, що енергія вогню відновлює та наповнює як на фізичному, так і на психологічному рівнях.
«На стопах людини розташовані всі енергетичні закінчення, – пояснює вогнеходець. – Ходьба по вугіллю їх стимулює. Це і веде до загального оздоровлення організму. Людина немов отримує припікання певного захворювання. Це подібне до голкорефлексотерапії. Відчуття легкого поколювання, на кшталт електричного, яке відчувається ще декілька годин опісля практики. Вуглеходіння підвищує адаптаційні процеси в організмі. Під дією тепла розширюються кровоносні судини, підвищується температура шкіри. Як наслідок, прискорюються процеси обміну речовин, регенерації, активізуються біологічно активні процеси. Учені досі не дійшли висновку, що за феномен – така температура, а опіків на тілі немає. Такий оздоровчий вплив пояснюється термічною дією на акупунктурні точки стоп, на яких зосереджені всі рецептори органів людини. Вуглеходіння також розглядається нами як інтенсив, здатний дати людині заряд енергії вогню. У результаті в житті у людини відбувається своєрідний прорив: на думку спадають нові ідеї, вона починає впроваджувати в бізнес інновації, а головне – з’являється те, чого не вистачає багатьом, – воля змінити своє життя на краще. У «тонкій» сфері спалюються паразити свідомості, очищаються енергетичні зв’язки, що в цілому гармонізує людину. На психологічному рівні у свідомість закладається установка, що немає нічого неможливого і все можна здолати, тому що знайдений і вивільнений ресурс».
Як зазначає чоловік, вогнеходіння – заняття не тільки для містиків-маргіналів. Цю справу з великим задоволенням освоюють цілком успішні люди – бізнесмени і митці. Бо вважається, що ходіння по вогню не тільки укріплює здоров’я, але і допомагає в кар’єрі, творчості. Важко, звичайно, довести зв’язок між одним і іншим, але ті ж містики пояснюють це таким чином: вогнеходіння вирівнює стосунки з простором. А це допомагає знайти свій шлях. Загалом щось таке реактивне та драйвове відчувають учасники практики.
Ходити по вугіллю треба з інструктором. Тоді ніхто не попечеться. Олександр проводить тренінги з вогнеходіння для всіх охочих, інтенсиви відбуваються у теплу пору року приблизно раз на місяць. Група збирається у Вовчинецьких горах.
Найперше озвучують намір – чого саме очікують від практики. Далі розпалюють багаття. Для досвідчених вуглеходів палять бук, він розжарюється до температури +400, +500 градусів. А для новачків, як правило, використовують м’які породи: вільху, березу.
Потім учасники підносять дари для стихій: цукор, рис і молоко. Всі ці дари об’єднує білий колір. Чому обрали білий? Бо саме він виходить, якщо змішати весь кольоровий спектр веселки. Після цього Олександр проводить інструктаж, потім медитація для гармонізації, спеціальне дихання. Під час процесу ведучий використовує різні музичні інструменти, які дають високі вібрації, наприклад, дримбу, бубон… До цього часу багаття вже прогоріло, полум’я впало, утворилася велика кількість жаринок, які інструктор грабельками згрібає в доріжку. Далі учасники ходять по колу, перестрибуючи через вогонь. Таким чином очищається аура. Аж тоді починається фізіологічний розігрів через різні ритмічні вправи, рухи й танці, під час чого створюється певна захисна оболонка навколо ступні. Опісля власне й відбувається вуглеходіння.
Як правило, розжарену доріжку людина пробігає три-шість разів, інструктор дозволяє не більше дев’яти. Олександр наголошує: без спеціальної підготовки категорично заборонено практикувати вогнеходіння.
Клуб вогнеходців гуртується регулярно, на практику приїжджають навіть з інших міст України. Олександр переконує, що опіки дуже рідко в кого трапляються, як правило, лише в тих, хто порушив вказівки інструктора.
Наталя МОСТОВА