42-річний івано-франківський композитор і виконавець Мартін Небо став відомим по всій Україні завдяки патріотичній пісні. У цьому жанрі він почав творити, коли на сході вибухнула війна.

Якось після виступу в одному з прикарпатських реабілітаційних центрів до Мартіна підійшов атовець, познайомився і простягнув кілька аркушів: «Я Станіслав Паплінський. Пишу вірші про війну. Ти б міг подивитися, чи можливо з них зробити пісні і виконувати?»

Співак пообіцяв глянути, але тоді взагалі несерйозно до цього поставився. «Будь-який автор, який робить щось своє, підтвердить, що з чужим творінням працювати важко», – додає виконавець. Прийшовши додому, закинув ті вірші десь на дальню полицю і забув. Через два тижні зателефонував атовець дізнатися думку Мартіна. Артисту стало соромно за своє недбальство, він одразу ж взявся за вірші. Структура вірша і пісні суттєво відрізняється, тому було трохи складно. Але Мартін знайшов вірш «Туман», який просто ідеально ліг на музику, яку він написав ще багато років тому. «Уявляєте, музика просто чекала свого часу», – усміхається чоловік.

«Туман» виконував Мартін, і композиція одразу вистрелила. Мартіна разом зі Станіславом запросили заспівати на всеукраїнському фестивалі воєнної пісні «Пісні, народжені в АТО», адже їхня композиція увійшла в двадцятку найкращих.

Аж тоді для Мартіна відкрилася велика сцена в Україні. Він творив у тандемі з атовцем, і обоє побували на концертах майже у всіх куточках країни. Щоправда, на початках Мартін почувався трохи ніяково: «Мені здавалося неправильним, що я виступаю на одній сцені разом із професійними вояками, які заглядали у пащу війни. А я ж навіть строчку не служив. Але одного разу наприкінці чергового концерту усіх воїнів-виконавців покликали на сцену, і я знову почувався не в своїй тарілці. Раптом солдати запитали: «Де ти служив?» Я сказав, що взагалі не служив. На очах у бійців виступили сльози, вони потиснули мені руку і мовили: «Дякую, що ти зміг так проникнутися нашим болем. Тут ми робимо іншу справу, тут маємо музичний фронт». Відтоді мій комплекс зник назавжди, почуваюся своїм».

Взагалі Мартін ще з 1997 року в професійній музиці. Талант і любов до музики передалися йому від батька, професійного музиканта. Мартін сам вчив ноти, вчився грати на гітарі… Чоловік родом із глухого російського поселення в далекому Сибірі, там просто не було ні музичної школи, ні вчителів з музичної грамоти. Та й гітару ледве дістав із Москви. Вчився на піснях Висоцького.

Дуже скоро хлопець створив свій гурт, який регулярно збирав аншлаги в місцевих клубах. А після виступу на масштабному рок-фестивалі перед океаном люду до групи прийшла справжня слава, їх почали запрошувати на більшість рок-дійств, що відбувалися в Бурятії.

«Російська рок-тусовка – дуже потужна, всі підтримують одне одного, – пояснює виконавець. – Принаймні у ті роки було саме так. Під час гастролей у нас ніколи не було проблем з місцем проживання, харчуванням… Ми точно знали, що організатори чи колеги завжди знайдуть, де нам переночувати, що поїсти. На фестах поруч із зірками могли виступати молоді виконавці, які тільки починали свій шлях. Наприклад, я виступав на одній сцені з «ДДТ», гуртом «Наутілус Помпіліус»…»

Мартін здебільшого писав пісні про соціальну несправедливість, з критикою владного режиму, війни в Чечні й, звісно ж, про кохання. У той період Путін ще не прийшов до влади, тож, як запевняє Мартін, була відносна свобода слова.

Потім виконавець переїхав в Івано-Франківськ, і кілька років йому ніяк не вдавалося створити рок-гурт. Йому порадили спробувати свої сили десь на сході України або в центральній її частині, бо на Прикарпатті не особливо сприймають російську мову. Але Мартін не збирався нікуди переїжджати, він вивчив українську і почав писати україномовні композиції. Наразі в його арсеналі більше 40 таких пісень.

У 2012-му чоловік створив проект «БПНЗ» (Без претензій на зірковість), гурт дав у Франківську аж три сольні концерти з аншлагами. Далі був гурт «The Rockgasm», який навіть трохи й грошей заробляв. Мав п’ять концертів по Україні.

«Розумієте, проблема молодих музикантів у тому, що в них на першому місці не творчість, а гроші, – каже Мартін. – Однак, аби набути популярності, треба спершу трохи попрацювати на своє ім’я. Вони не хочуть працювати, лиш заробляти. Можна, звісно, найняти професійну команду за великі гроші, і гурт тоді одразу вистрелить. Але в мене немає таких грошей. Тому доводилося працювати більше на мотивації і перспективі».

Також Мартіну пропонував свої послуги продюсер одного з відомих українських гуртів, але спершу йому треба було заплатити десять тисяч доларів. У виконавця таких грошей нема. А ось творчого матеріалу є стільки, що, як він сам каже, вистачить виконувати до кінця життя.

Наталя МОСТОВА