Днями

ДВЕРІ

Мій сусід по дачі займається встановлюванням вхідних дверей. У нього старих залізних – просто тьма, він із них спорудив огорожу. Зараз у нього улюблене заняття – дивитися, як гості до нього спочатку намагаються потрапити, а потім – вийти.

Якось

КВАЗІМОДО

Напередодні прем’єри спектаклю “Собор Паризької Богоматері” роль горбаня

Квазімодо дісталася акторові Степану Петровичу. Спектакль починався з того, що Квазімодо в напівтемряві повинен був під звук дзвонів пролетіти, тримаючись за канат, через всю сцену. Перед прем’єрою Степан Петрович прийшов на спектакль вусмерть п’яним. Хитаючись з одного боку в інший, він добрів до гримувальні, начепив горб і лахміття Квазімодо. До початку спектаклю залишилися лічені хвилини. Степан Петрович попрямував до сцени. На сцені напівтемрява, задзвонили дзвони, раптом через всю сцену, зліва направо, пролетів Квазімодо, потім пролетів справа наліво, потім ще раз і ще раз… Десь на шостий раз Квазімодо зупинився посеред сцени і, обернувшись до переповненого залу спиною, тримаючи канат у руці і дивлячись на куліси, в повній тиші вимовив:

– Шляк би його трафив! Я тут як останній дурень літаю, а ці козли ще завісу не підняли!

Колись

ВАСЬОК

Служив у нашому розвідполку в далеких 80-х Вітя на кличку Патефон, який славився своєю хіттю. І якщо кілери для більшої певності роблять контрольний постріл у голову, то Вітя не вважав, що близькість відбулася, якщо не міг розкрутити дівчину на мінет.

Якось, перебуваючи у відрядженні, він «зняв» жінку ну вже дуже аристократичної поведінки. Ніч пройшла на ура, а на ранок Вітя вперше в житті зам’явся, не знаючи, як же запропонувати основну процедуру. Врешті-решт він їй випалив: “Чуєш, а Васька поцілуєш?” Бідна пані аж підстрибнула з ліжка: “То тут ще і Васьок ховається?!”

І взагалі…

Одного разу чоловік ішов повз якийсь будинок і побачив стареньку в кріслі-гойдалці. Поряд з нею гойдався в кріслі дідусь, який читав газету, а між ними на ґанку лежав пес і завивав, наче від болю. Йдучи мимо, чоловік про себе здивувався, чому ж виє пес.

Наступного дня він знову проходив повз цей будинок. Знову побачив стару пару в кріслах-гойдалках і собаку, який лежав між ними і так само тужливо вив. Спантеличений чоловік пообіцяв собі, що якщо і завтра пес завиватиме, він запитає причину у старої пари. Третього дня на свою біду він застав ту ж сцену: старенька гойдалася у кріслі, старий читав газету, а собака на своєму місці тужливо вив. Чоловік більше не міг цього витримати.

– Даруйте, пані, – звернувся він до старенької. – Що трапилося з вашим псом?

– З ним? – перепитала вона. – Він лежить на цвяху.

Збентежений її відповіддю, чоловік поцікавився:

– Якщо він лежить на цвяху і йому боляче, чому він просто не встане?

Старенька посміхнулася і сказала привітним, ласкавим голосом:

– Значить, голубчику, їй боляче настільки, щоб скімлити, але не настільки, щоб зрушити з місця.