Днями

КРАДІЖКА

Розмовляємо з моїм другом, який працював начальником відділу внутрішніх справ. Питаю, чи доводилося в період його роботи ховати злочини від обліку. Підтвердив, що доводилося. А яка причина? Бажання вислужитися, не показувати зростання скоєних злочинів, страх не змогти розкрити складний злочин?.. Так, все це є. Але є ще причини, про які не говорять. Тому що складно визначити роль злочинця і потерпілого. Про це знають і керівники держави, і вчені-юристи, але реального виходу не видно. Малогабаритна двокімнатна квартира, сім’я з п’яти чоловік дивиться іноземний серіал. В іншій кімнаті стоїть старий зіпсований телевізор, який не підлягає ремонту. Черговий трагічний виток сюжету, вся сім’я, навіть не витираючи сліз, прикипіла до справного телевізора. Невідомий злочинець заходить у двері, які були залишені відкритими, щоб надходило свіже повітря. Пройшовши повз кімнату, де відбувається перегляд, він йде в іншу, забирає несправний телевізор і виходить через ті самі двері. Через годину сімейство виявляє пропажу і звертається в поліцейське відділення, що розміщене в сусідньому дворі. Всі ознаки класичної квартирної крадіжки. Цінність викраденого визначити важко. Варіанти його реалізації також незрозумілі. Можливо, буде потрібна технічна і судово-психіатрична експертиза, в тому числі і потерпілих. Орієнтування інших органів і агентури ризиковане. У кращому разі не зрозуміють, про гірший не хочеться думати. Перевірка каналів збуту краденого стане пеклом для тих, хто буде цим займатися. Є й інші аспекти, але досить і цього. У потерпілих беруть заяву. Їх усіх опитують про відомі обставини. Вони під цим підписуються. Але в журналі обліку злочинів це не реєструється. Надалі їх запрошують і показують фотографії раніше судимих ​​за крадіжки. Можливо, вони могли їх бачити до скоєння злочину у дворі або ще десь. Приблизно раз на місяць начальник карного розшуку проводить наради, на які запрошує когось із мешканців. На них співробітники доповідають про проведену роботу щодо розкриття злочину і перевірки підозрілих осіб. Ставлять нові завдання і назначають дату наступної наради. Як правило, потерпілі відмовляються знову приходити і сидіти на цих заходах. Просять лише повідомити, коли буде знайдено телевізор. Вони усвідомлюють, що практично нічого не втратили. Злочинець виконав роль сміттяра. Все це може зайняти близько трьох місяців максимум. І відбувається за рахунок часу, який можна було витратити більш ефективно. Життя триває, і зрештою всі про це забувають. Крім начальника карного розшуку та відповідального за цю територію опера. Їм треба пам’ятати. Всяке може бути. І таких злочинів десятки. Якщо підсумувати абсолютні цифри і зробити їх статистичну обробку, криміногенна картина буде страшною. Каток репресій зімне не надто численні ряди слідчих і їхніх керівників. Кого встигнуть підготувати і надіслати на їхні місця? Коли вони вивчаться і зможуть займатися на цій території більш складними злочинами, про які всі знають з кіно і книг. А їх багато, і розкривати їх дуже непросто. Зрозуміло, це анітрохи не виправдовує хамів і тупаків, які трапляються в поліції. Але життя – взагалі складна річ.

Якось

ФІЛОСОФІЯ

Подорожували мої друзі північною Норвегією. Заїхали через Фінляндію, повернулися через Данію. Влітку, звичайно. Дороги прекрасні, тундра, порожньо, тягне на філософію. Зустрічали більше туристів, ніж місцевих. Зупинялися ночувати там, де було цікавіше. Одну таку зупинку зробили на березі моря, поруч з якимись рамами для сушіння риби. Риба сушиться, людей немає. Хліб, сіль, пиво з собою. Вечеря подана, так би мовити. Зав’язалася розмова. Про ширину і глибину, про великий світ і маленьку нашу країну. Якось не до речі один з мандрівників поставив стару платівку, мовляв, як у нас все погано, як ці козли розвалюють країну і скільки ж ми будемо терпіти. Ну, і його дуже елегантно заткнули: «Слухай ти, їси крадену рибу і вчиш інших жити… Може, почнемо краще з себе?»